Забуття у віртуальному світі | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 27.12.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Забуття у віртуальному світі

Інтернет пам’ятає все. Будь-який необачний крок у глобальному павутинні може згодом бути використаним проти вас. Чи можна сподіватися на віртуальне забуття?

Ви не знаєте, хто може одержати доступ до вашої інформації у мережі

Ви не знаєте, хто може одержати доступ до вашої інформації у мережі

«Жінка, яка не може забути» - так називається найважливіша книга каліфорнійської письменниці Джил Прайс. Найважливіша, бо в ній вона пише про себе. Авторка має рідкісну особливість, її пам'ять у найдрібніших деталях зберігає все, що колись відбувалося. Жінка потерпає від дуже точних реалістичних спогадів, знову і знову  переживаючи і різко відчуваючи те, що сталося давно. Якось вплинути на цю ситуацію вона не може. І тут цілком напрошується порівняння з інтернетом, який теж пам'ятає все. 

Природою передбачено так, що з часом спогади стираються, люди, речі і події забуваються. Інколи від цього стає тільки краще, інколи – гірше. Час лікує все, каже народна мудрість, маючи на увазі насамперед притуплення болісних спогадів. У деяких сферах навіть існує закріплене законом право на забуття, наприклад, погашення судимостей або термін давності для злочинів. Але у віртуальному просторі все інакше. Інформаційні технології дозволяють нині буквально пам'ятати все.

Під віртуальним наглядом

Під віртуальним наглядом

Необачне фото профнепридатність

Безмежні обсяги пам'яті в поєднанні з сучасними потужними пошуковими машинами породжують загрозу існування безмежних спогадів. Необачність у мережі може призводити до дуже серйозних наслідків. Однією з перших це відчула на собі Стейсі Снайдер 2006-го року. Американська студентка з Пенсильванії, котра в майбутньому хотіла стати вчителькою, добре вчилась, мала незаплямовану репутацію. Але все змінилося, коли дівчина завантажила у соціальній мережі фотографію з вечірки. На ній майбутня вчителька постала в образі пірата в капелюсі та з келихом в руці. У коментарі до фото вона написала «П'яний пірат». Це фото потрапило до керівництва університету. Декан вирішив, що такими фотографіями студентка підбурює молодь до пияцтва, тому не може бути прикладом для дітей і непридатна до вчителювання. Суд згодом лише підтвердив це рішення.

Нині у соціальній мережі Facebook виявляють активність понад 800 мільйонів  людей. Вони виставляють там свої приватні фотографії, відео, діляться особистою інформацією. Інакше кажучи, самі збирають на себе компромат або принаймні чутливі дані. Вже не є таємницею те, що керівники відділів кадрів регулярно перевіряють в інтернеті претендентів на вакансію, аби зрозуміти з ким мають справу. Чим більше глобальне павутиння проникає в життя людей, тим більше «слідів» вони залишають у віртуальному світі.

Хірург проти Google

Iспанському лікареві Хуго Даніелю Джуідотті теж довелося відчути на собі всі жахіття віртуальної пам'яті. Двадцять років тому видання El Pais надрукувало статтю, котра й сьогодні продовжує переслідувати пластичного хірурга. Йшлося про процес у зв'язку з помилкою. Однак лікаря потім виправдали, але про це не повідомлялося. Проблема виникла тоді, коли газета оцифрувала свої архіви. Відтоді пошуковик Google весь час видає першим результатом саме цю статтю, якщо задати в пошуку ім'я хірурга. Для Джуідотті це дуже погано, адже він досі є власником клініки естетичної хірургії. Від початку 2011 року він намагається домогтися через суд, аби Google припинив давати посилання на горезвісну статтю.

Пошуковик може знаходити компромат

Пошуковик може знаходити компромат

Цей випадок став черговим поштовхом до поновлення дискусії про право на забуття в інтернеті. На рівні ЄС за реалізацію цього права бореться єврокомісар Вівіан Редінг. Навесні 2012 року вона планує оприлюднити свої пропозиції щодо нової директиви ЄС про захист даних. «Ми потребуємо правових рамок для захисту даних, які захищатимуть споживачів і сприятимуть зростанню цифрової економіки», - заявила нещодавно Редінг. Однак поєднати ці дві задекларовані мети буде складно, вважають оглядачі.

Розрізняти дані

Дірк Гекман, професор з інтернет-права в університеті Пассау, виступає за розрізнення збережених даних. З неважливою інформацією можна обходитися без обмежень, натомість, коли йдеться про чутливу інформацію, тоді потрібно посилити права її власника, пояснив він свою позицію в інтерв'ю Deutsche Welle. Однак тут постає питання: за якими критеріями визначати важливу інформацію, яка потребує посиленого захисту.

Берт-Яаап Коопс  з нідерландського університету в Тільбурзі пропонує інший шлях. Дані мають бути наявними, але не повинні відігравати якоїсь ролі при ухваленні рішень стосовно людей, яких стосуються, наприклад, при працевлаштуванні. Подібно до того, як деякі докази не мають ваги в суді. За такого варіанту «п'яний пірат» Стейсі Снайдер могла би бути вчителькою. Однак чи можна сподіватися, що керівник відділу кадрів при ухваленні рішення керуватиметься такими ж міркуваннями, як суддя на процесі?

У Німеччині ще в квітні цього року стартував конкурс ідей на тему „Забуття в інтернеті». Його ініціювало міністерство внутрішніх справ. Школярі, студенти, науковці та всі охочі мають можливість до кінця січня надсилати свої пропозиції. Це можуть бути суто технічні рішення, ідеї щодо законодавчого регулювання проблеми або спонукання користувачів до обачнішого поводження з власними даними.

Автор: Матіас фон Гайн, Наталя Неділько

Редактор: Володимир Медяний

DW.COM