Забутий Голокост - зазирнути до чернівецьких архівів | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 27.01.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Забутий Голокост - зазирнути до чернівецьких архівів

Геноцид євреїв у країнах колишнього СРСР, зокрема в Україні, залишається для багатьох на Заході невідомим. Про масові розстріли, "марші смерті" та моріння голодом часто знають лише експерти.

"Що гірше - померти від газу в Освенцімі чи від голоду у Трансністрії?" - питання, на яке немає і не може бути відповіді. Не чекає її й Михайло, запитуючи. "Перше було промисловим геноцидом, друге - диким Голокостом", - говорить він про іншу, на Заході практично невідому форму Голокосту. Михайло не є ані істориком, ані таксистом. Однак він підвозить мене до Єврейського музею в Чернівцях.

Ми з Михайлом говоримо про Голокост, котрий досяг цих країв через два тижні після нападу німців на Радянський Союз 22 червня 1941 року. Євреї тоді становили найбільшу частину населення цього багатого у культурному, релігійному та мовному сенсі міста. Михайло - також єврей. Однак його родина переїхала до Чернівців уже після Другої світової війни - як і більшість із трьох тисяч євреїв, котрі сьогодні мешкають тут.

Йосип Бурсук пережив Голокост у Чернівцях

Йосип Бурсук пережив Голокост у Чернівцях

У чернівецькому Єврейському музеї зустрічаю Йосипа Бурсука 1931 року народження. Він пережив те, що мій привітний водій назвав "диким Голокостом". "Моїй родині пощастило, що нас не вбили у перші дні, що нас не схопили у гетто, що нас не заарештували під час облав", - пригадує Бурсук. Цьому чоловікові було десять років, коли німецькі та румунські війська окупували його батьківщину. За перші дні окупації на березі Пруту розстріляли понад три тисячі євреїв.

Голокост у Трансністрії

Тогочасна Румунія мала фашистський режим під керівництвом генерала Антонеску. За підтримку Румунією кампанії проти Радянського Союзу Гітлер передав Антонеску контроль над територією між Дністром та Бугом. Вже у вересні 1941 року румуни почали депортувати євреїв із Бессарабії та Буковини у так звану "Трансністрію", що у перекладі з румунської означає "По той бік Дністра".

"Із усіх населених пунктів в околицях людей пішки відправляли до Трансністрії, усіх без виключення", - розповідає Йосип Бурсук. Скільки з них втопилися у Дністрі, скількох застрелили під час "маршів смерті", скільки дійшли до Трансністрії, скільки там полягли - навіть історики не можуть сказати точно. Переважно називають цифру у 410 тисяч замордованих. "Румуни залишали людей помирати: без даху над головою, без пального, без теплого одягу", - розповідає Бурсук.

Дошка на будинку, у котрому жив буковинський Шиндлер Траян Попович

Дошка на будинку, у котрому жив "буковинський Шиндлер" Траян Попович

Паперові свідчення страждань

У чернівецькому архіві історик Сергій Осадчук зробив сенсаційне відкриття: він знайшов 213 листів, написаних наприкінці 1941 року в’язнями таборів у Трансністрії. Ці відчайдушні волання про допомогу були таємно вивезені звідти кур’єрами, перехоплені румунською владою, архівовані та… забуті.

Уривок із листа під номером 22: "Будь ласка, якщо ви терміново не знайдете можливість надіслати нам гроші та продукти, ми помремо з голоду… Ми також не можемо залишатися тут, у селі на нас полюють - і хто знає, чи не будемо обібраними селянами ... Єрґ та Ільзе уже цілком знесилені, лежать цілий день на підлозі, голодні й замерзлі… Якщо ви думаєте ще раз нас побачити, негайно надішліть допомогу. Мела". Ці листи були надруковані віденським істориком Беньяміном Ґрілем у збірці з целанівською назвою "Чорне молоко".

Гетто і шанс на порятунок

Йосип Бурсук розповів, що сталося із адресатами цих листів. Близько 50 тисяч євреїв включно із ним самим, котрі іще жили у Чернівцях та отримували страшні звістки із Трансністрії, готувалися до найгіршого. 11 жовтня 1941 року надійшов наказ усім євреям міста упродовж 24 годин з'явитися в його найбіднішому районі. Однак гетто було лише місцем збору, з котрого через два дні розпочалися депортації.

Посвідчення особи Йосипа Бурсука, на котрому вказано, що йому дозволяється залишатися у Чернівцях

Посвідчення особи Йосипа Бурсука, на котрому вказано, що йому дозволяється залишатися у Чернівцях

Тим часом адвокат та мер Чернівців Траян Попович звернуся до губернатора Буковини генерала Калотеску. "Він стверджував, що якщо вислати усіх євреїв, не буде шевців, кравців, слюсарів. Через це було вирішено із 50 тисяч тимчасово залишили 15", - пояснює Йозеф Бурсук. Професійні групи, котрі разом із їхніми родинами отримали право залишитися у місті, визначила комісія. На основі цих списків генерал Калотеску оформив їм спеціальні документи для перебування, так звані "повноваження", - у тому числі і для родини Йосипа Бурсука та для нього самого.

Після поразки Вермахту під Сталінградом у 1942-1943 роках ситуація для євреїв почала змінюватися. Депортації припинилися, масштаб переслідувань та знущань зменшувався. На початку березня 1944 року радянська армія вже була у Трансністрії, наприкінці місяця - у Буковині. "Погляньте, у місті й околицях було 150 тисяч євреїв. Під час війни залишитися там отримали право 15 тисяч. Із Трансністрії повернулося 10 тисяч людей. Тож загинуло приблизно 120 тисяч чоловік", - підраховує Йосип Бурсук. Однак точно, за його словами, цих втрат не рахував ніхто.

DW.COM