1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Заборона бурки у Франції: що змінилося за рік

Рік тому французький уряд запровадив заборону на носіння бурки у публічних місцях. DW спробувала з'ясувати, як це відбилося на житті країни.

30-річна Мабрука бавиться зі своєю дворічною донькою Асмою у своїй квартирі, у північних районах Парижа. Асма вже звикла до ігор вдома, адже вже майже рік вони з мамою не так вже й часто полишають домівку. Мабрука - одна з приблизно двох тисяч мусульманських жінок у Франції, які одягають нікаб, що приховує від сторонніх усе, крім очей жінки. Вже рік виходити на вулицю у такому вигляді їй заборонено.

Рідкісні винятки становлять недовгі виходи за продуктами до сусідніх крамничок. Але й тоді Мабрука ризикує отримати штраф у 150 євро або ж бути записаною на проходження інтеграційних курсів. За її словами, поліція дивиться на дотримання цього закону "крізь пальці", коли бачить її у нікабі у супроводі маленької доньки. Але менеджер її банківського філіалу однозначно просив до банку у такому вбранні не з’являтися. Саме тому за усі фінансові операції родини відповідає тепер чоловік Мабруки.

Зворотній ефект

Закон про заборону бурки та інших атрибутів жіночої скромності у мусульман у Франції набув чинності у квітні 2011-го року з подання правоцентристського уряду президента Ніколя Саркозі. Він мав урівняти права жінок та захистити їхню гідність. Але ті, хто носить ці аксесуари, кажуть, що ефект закону був зворотнім. Мабрука каже, що із запровадженням закону її майже позбавили свободи й вона стала ще залежнішою від чоловіка.

"Я стала не лише залежнішою. До одруження я п’ять років працювала й ще тоді носила нікаб, але їздила громадським транспортом, вирушала у далекі подорожі, відпочивала з друзями. Тепер же я прив’язана до обмеженої території", - каже вона.

Незважаючи на чималий галас довкола закону, він зачепив досить невелике коло жінок-мусульманок. Згідно з даними французького Мінюсту, за перші півроку після набуття чинності закону, поліція затримала для розмови близько 100 жінок, що носили нікаб.

Конфлікт світськості й релігії

Читання Корану

Читання Корану

Минулого вересня 32-річна Хінд Ахмас та Наджате Наїт Алі отримали штраф на 120 та 80 євро відповідно, коли були затримані поліцією біля муніципалітету Мо. У такому вигляді вони хотіли передати торт до дня народження мера Жана-Франсуа Копа - одного з ініціаторів закону про заборону нікабів та бурок. Обидві жінки погрожували оскаржити закон у Європейському суді з прав людини як такий, що суперечить особистій свободі та свободі віросповідання.

Більшість французьких мусульман не носять бурку чи нікаб. Їх більше хвилює закон про заборону релігійних символів у школах, який було запроваджено ще 2004-го року. Відтоді вчительки та учениці мають проблеми із більш поширеним серед мусульман хиджабом, який покриває голову жінки, ховаючи її волосся.

У Франції проживає найчисельніша у Західній Європі мусульманська громада - приблизно 8-9 відсотків усього населення країни. Більшість з послідовників ісламу походять з країн Магрибу, колишніх колоній Франції: Марокко, Алжиру та Тунісу. Багатьом з французьких мусульман завжди було важко із чітким відокремленням релігії від держави.

Делікатне питання

Колишній міністр алжирського походження в уряді Саркозі Фадела Амара колись назвала бурку "своєрідною могилою, жахом для тих, хто ув’язнені в ній". Але навіть серед лівих опонентів Саркозі противників закону знайшлося небагато, адже секулярність держави це те, що єднає французьких політиків з різними поглядами, у тому числі й лівими.

Нура Джабалла

Нура Джабалла

Саме тому голова Європейського форуму мусульманських жінок Нура Джабалла не вірить, що закон буде скасовано навіть у разі перемоги на виборах президента кандидата-соціаліста Франсуа Олланда. "Це питання у Франції дуже делікатне. Люди бояться тих, хто називає себе мусульманами та конструює бомби, тих, хто поводить себе агресивно і войовничо. Хоча й ідеться про дуже невелику групу осіб", - каже вона.

Цей страх ще раз проявився минулого місяця після інциденту у Тулузі, коли самопроголошений шахід Мохаммад Мера вбив сімох осіб, у тому числі й трьох дітей. Цей теракт спричинив низку подальших арештів підозрюваних у ісламістській діяльності. "Зрозуміло, що цей нападник ніколи не знав Бога. Він ніколи насправді не належав до ісламу. Раптом він вдарився у тероризм. Звичайно ми засуджуємо цей нелюдський напад", - наголошує Джабалла.

Руйнування стереотипів

Голові Європейського форуму мусульманок дуже хочеться зруйнувати упередження щодо жінок-послідовниць ісламу та наблизити їх до решти суспільства. Хоча сама вона носить хиджаб, Джабалла критикує заборону носіння бурок, твердячи, що прав жінок цей закон не розширив, а навіть навпаки. "Мусульманки ще більше маргіналізувалися. Але я не раджу їм носити бурки чи нікаби. Це відсторонює їх від суспільства та позбавляє можливості брати участь у суспільному діалозі", - каже вона, наголошуючи на тому, що мусульмани, які живуть у Європі мають адаптуватися до місцевих реалій.

Передвиборча агітація

Передвиборча агітація

Тим часом 30-річна Мабрука вже відчуває себе відстороненою, але й не бореться проти стереотипу пригнобленої мусульманської жінки. Мабрука підробляє приватними уроками, які дає учням з сусідніх будинків. Сама вона вчила арабську мову та історію в університеті, але може викладати й французьку як іноземну.

Нікаб жінка почала носити сім років тому як символ своєї відданості Аллаху. Мабрука каже, що до цього рішення її чоловік не причетний. Вона вже носила нікаб, коли з ним познайомилася. Згідно з законом, примушення до носіння нікабу карається штрафом до 30 тисяч євро. Але досі нікого ще за цим пунктом не покарали.

Думки про еміграцію

Мабрука розуміє, що багатьом це видається дивним: провокувати стільки проблем та обмежень лише через деталь одягу. Але у цьому вона звинувачує не власну релігію, а французьке суспільство. За рік після запровадження закону Мабрука навіть розмірковує над тим, щоби залишити Францію - країну, у якій вона народилася. "Не хочу провести тут решту свого життя. Я вже маю плани виїхати, бо так жити не хочу. Ще не знаю куди, бо у Європі потрібне знання ще однієї мови, а в арабських країнах ситуація зараз напружена", - ділиться думками Мабрука.

Жінка думала над тим, щоби перебратися до Бельгії, але каже, що сусідня країна теж іде тим же шляхом, що й Франція. "Тому зараз я ніби у пастці", - каже вона.

DW.COM