1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Журналістські розслідування та геніальна маркетингова машина

Один з найвпливовіших німецьких тижневиків - журнал „Шпігель” - відзначив ювілей. Четвертого січня йому виповнилося 60 років. Довгий час він був синонімом такого поняття як „журналістське розслідування”. Але й сьогодні „Шпігель” часто виступає ньюсмейкером і визначає перебіг політичних дискусій, навіть попри те, що дедалі гучніше лунає критика й на адресу самого видання.

Перше число журналу Шпігель

Перше число журналу "Шпігель"

Власне кажучи історія „Шпігеля” розпочалася ще влітку 1946-го року. Тоді британський офіцер Джон Чейлонер заснував журнал Diese Woche (Цей тиждень), на базі якого четвертого січня 1947-го року й виник новий німецький часопис „Шпігель”. Його видавцем та головним редактором став 23-річний Рудольф Ауґштайн. Відразу впала в око зухвала манера письма журналіста. Критичним часопис залишився й до нині. При цьому журнал не тільки викривав політичні скандали, а часто й сам ставав частиною афер. Так, 1962-го року в одному зі своїх номерів „Шпігель” процитував уривки із секретного звіту бундесверу про натовські маневри „Fallex 62“. Свою центральну статтю він назвав „Частково обороноздатні”, маючи на увазі німецькі збройні сили. Через кілька днів генеральна прокуратура наказала обшукати редакційні приміщення. Низку редакторів, у тому числі й головного редактора, заарештували. Канцлер Німеччини Конрад Аденауер тоді заявив у парламенті:

„У нашій країні розкрилася прірва зради”.

Розслідування викликало масивні протести серед населення. Почали навіть говорити про зазіхання на свободу преси. Як з’ясувалося, закиди на адресу часопису були безпідставними. Кінець-кінцем, скандал, що розгорівся, тільки ще більше зміцнив позиції „Шпігеля”. Стрижнем редакційного спрямування журналу стали журналістські розслідування, а його наклад підскочив на півмільйона примірників. Видавець Рудольф Ауґштайн гарантував редакторам свободу дій у їхній журналістській діяльності й ніколи не зважав на реакцію, яку можуть викликати публікації:

„Пригадую один день у Бундестазі, коли ані канцлер, християнський демократ Конрад Аденауер, ані лідер опозиції соціал-демократів Курт Шумахер не подали мені руку. Це сталося саме того дня, коли вийшло число „Шпігеля”, яке викликало таке обурення обох панів”.

До самої смерті у 2002-му році ім’я Ауґштайна було тісно пов’язано зі „Шпігелем” – навіть після того, як 1996-го року він повністю відійшов від редакційної діяльності. „Шпігель” ніколи не намагався віддзеркалювати на своїх сторінках всі актуальні проблеми, навколо яких велися дискусії в Німеччині. Натомість він хотів визначати свої теми. Згідно зі статутом часопису, всі новини, інформація та факти мають відповідати дійсності й бути найретельнішим чином перевірені. Нинішній головний редактор часопису Штефан Ауст пояснює:

„Те, що має „Шпігель”, – це його ім’я, традиції і дуже добрий апарат. Під апаратом я розумію тих, хто створює наш тижневик. А це люди з відповідними контактами, і які можуть роздобути інформацію. Тут немає якогось секрету або чогось особливого. Це просто наполегливість”.

В останні роки тижневик і сам дедалі частіше став потрапляти під вогонь критики і не в останню чергу через особу Штефана Ауста. До того, як обійняти посаду головного редактора, він був ведучим телепрограми „Шпігель-TV”. І хоча 1994-го року на директорський поверх його запросив сам Ауґштайн, співробітники виступили проти такої зміни в керівництві. Публіцист і колишній редактор „Шпігеля” Олівер Ґерс опублікував навіть цілу книгу, в якій критикує Ауста та його корпоративну політику. Нинішньому головному редакторові серед іншого закидають порушення одного з принципів тижневика - не брататися з можновладцями. Це якраз одна з тих найважливіших якостей, яка власне й сприяла журналістському успіху „Шпігеля”, вважає відомий німецький журналіст Ганс Лайендеккер. Свого часу він теж працював у „Шпігелі” й обіймав там одну з керівних посад:

„Чимало журналістів хочуть сидіти з можновладцями за одним столом, хочуть, щоб до них ставилися прихильно. „Шпігель” ніколи не прагнув того, щоб його теж запрошували за стіл. Він не хотів комусь подобатися, а розумів себе, як жало. Саме це й сприяло його росту.”

Тим часом, „Шпігелю” закидають, що він збирає інформацію, підглядаючи, так би мовити, в замкову шпарину, і заплутується в дрібних фактах. Багато кому бракує регулярного редакційного коментаря. Річ у тім, що до 1996-го року Рудольф Ауґштайн щотижня публікував коментар на ту чи іншу ним обрану тему.

І через шістдесят років після свого заснування „Шпігель” продовжує поляризувати суспільство. Але машина маркетингу так вдало анонсує статті, що кожного разу хочеться знову взяти в руки журнал і, як говориться в рекламі, „прочитати всю правду”.

Фабіан Ґартманн

Також за темою