Емма Андієвська: ″Для того, щоб існувала Україна, треба мову″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 19.02.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Емма Андієвська: "Для того, щоб існувала Україна, треба мову"

Еммі Андієвській майже 87. Вона - поетеса, письменниця, художниця - каже, що спить по дві години на добу, а кожна секунда розписана. Днями мисткині присудили Шевченківську премію з літератури. DW поспілкувалася з нею.

Українська поетка, письменниця, художниця Емма Андієвська

Емма Андієвська

DW: Ви тричі були номіновані на здобуття Шевченківської премії: у 2002-му, 2003-му та нещодавно. Чи стало здобуття премії для Вас несподіванкою?

Емма Андієвська: Я ніколи не чекала, що здобуду її. Це сталося лише завдяки зусиллям багатьох надзвичайних людей, які за мене боролися. Тож це не моя заслуга.

В одному з інтерв'ю наприкінці 1990-х років ви сказали: "Я не могла пережити й години з літературної праці… Всі свої твори я мусила видавати власним коштом". Чи посприяє Шевченківська премія перевиданням Ваших текстів в Україні?

Всі книжки, всі каталоги я видавала тільки власним коштом. Я сподіваюся, що мене трошки читатимуть. Але на то все Божа ласка.

На українські кошти (преміальні - Ред.) я нічого не видаватиму. Вони підуть тим, хто найбільше їх потребує. У мене є люди, які знають, хто потребує, і вони будуть розподіляти ті кошти. Я ні копійки не візьму.

Чи достатній, на Вашу думку, українські читачі мають доступ до Вашої творчості?

Я не знаю. Я видаю, дарую і щаслива, що, наприклад, школярики у Києві та Полтаві читають мої поезії. Це завдяки вчителям, які мої книжки там роздавали і про мене говорили. Я така зворушена, що просто не маю слів подяки. Не називаю поіменно, щоб нікого не пропустити, нікого не образити, бо то були й установи, і окремі люди.

Емма Андієвська виступає в Українському вільному університеті (Мюнхен)

Емма Андієвська під час виступу в Українському вільному університеті (Мюнхен)

Ваша родина перебралася до Німеччини в 1943-му році, коли вам було 12. У 1962-му Ви отримали громадянство США, а потім повернулися до Німеччини. Яким є Ваш особистий зв'язок з Україною?

Я все життя тільки й жила для України. Оце мій зв'язок. Я писала казки, щоб мала Україна своє. У 19 років написала "Герострати" - філософічний роман у формі пригодницького, і чекала  19 років, щоб його надрукували, бо прозу я не можу видати - проза дуже дорого коштує. Ще давно вийшли друком "Роман про добру людину" і "Роман про людське призначення". Мене не читають, а даремно. Не читають, бо не поширюють. Коли я була в Києві, то в жодній ятці не побачила своєї книжки.

Чи приїдете Ви незабаром до України?

Мене запросили на прийняття премії. Я була б дуже щаслива поїхати, але не можу планувати з огляду на здоров'я. Я ніколи не маю грошей, щоб подорожувати. Моя пенсія не подумана на видавання книжок, на малювання картин і роздарування. Але я свідомо так живу, бо інакше не можна.

Що для вас означає батьківщина?

Яка батьківщина? Для мене існує Україна, а не батьківщина. Тепер еміграція не має жодної україномовної газети, жодного часопису україномовного. Російськомовні! Для того, щоб існувала Україна, треба мову! Як зникне мова, то зникне народ!

Як Вам вдалося зберегти вишукану українську мову попри те, що Ви з 12 років мешкаєте за кордоном?

Не зберегти. Її треба вивчати! Я у п'ять з половиною років знала тільки російську мову. У мене були няньки тільки російськомовні. Мама зі мною слова не сказала (українською - Ред.), бо вона хотіла, щоб з мене вийшла росіянка. А в мами в роду п'ять генерацій запорозьких козаків. Я вперше почула мамину українську мову тут, на Заході. А мама чудово розмовляла! Тільки вона боялася розмовляти. То були інакші часи.

Емма Андієвська показує ілюстрації до збірки своїх сонетів

Емма Андієвська з ілюстраціями до збірки своїх сонетів

Що зробило Вас українкою?

Я вперше у своєму житті почула українське слово в Вишгороді, куди ми переїхали з Донбасу. Там зі мною, п'ятилітнім дитинчам, говорили 16-літні дівчаточка в вишиваних сорочках. Говорили українською з такою гідністю, як ніхто. І коли я мамі продемонструвала, як підхопила оту незнайому мову, мама сказала: "Не сметь! Ребенок омужичивается!"

У дев'ять років мене в школі запитали, якої я національності, то я сказала: "Шахтьорка". Тому що я поняття не мала, що це - національність. Удома тато з мамою розмовляли тільки російською.

Мене зробила українкою несправедливість. Я не терплю несправедливості. Байдуже, щодо кого. Як це так - "пхе" лише тому, що ті дівчаточка говорили оцією мовою? Ха, я вам дам "пхе"! Я все життя тільки українською мовою пишу. Тільки! А я могла б писати, якщо б хотіла, кількома іншими мовами.

Коли ви востаннє були в Донецьку? Що вам найбільше запам'яталося під час того візиту?

П'ять років тому. Ой, яка Україна! Терикони, кілометрова алея, уцяцькована шедеврами українського заліза… Квіти, дитячі гойдалки… Мені показували каварні в Донецьку, яких тут, на Заході, нема! Це було щось неймовірне.

В Україні триває декомунізація. Цей процес має як багатьох симпатиків, так і критиків. Що скажете ви?

Комунізм понищив більше мільйонів людей, ніж будь-яке хибне вчення, і то в страшний спосіб. То що ж говорити?

Знаєте, я ще в дитинстві знала, що навіть якщо буду одна-єдина українка у всьому світі, але хотітиму по-справжньому, то вона буде. Україна буде. Все!

Емма Андієвська - українська поетка, письменниця, художниця. Народилася у 1931 році в Донецьку (тодішня назва міста - Сталіно). У 1957-му закінчила Український вільний університет (Мюнхен) за спеціальностями "філософія" та "філологія".Видала десятки збірок поезій, оповідань та казок,три романи, написала тисячі картин.Мешкає в Мюнхені. Національну премію України імені Тараса Шевченка Андієвській присудили за збірки "Міста-валети", "Бездзигарний час", "Шухлядні краєвиди", "Маратонський біг" та "Щодення: перископи".

DW.COM