1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Друга війна в Перській затоці: минув рік

Рік тому, у ніч з 19 на 20 березня 2003 року, ракетними ударами по Багдаду почалася війна з Іраком. І хоча вже через три тижні війська коаліції на чолі з США увійшли до іракської столиці, а президент Джордж Буш у травні оголосив про кінець бойових дій, в Іраку досі немає миру.

Четвер, 20 березня, четверта година ранку за іракським часом. Нічну тишу в Багдаді розриває вибух - американці почали війну з Іраком.

"Шановні співвітчизники, у ці години війська очолюваної США коаліції почали перший етап воєнної операції з метою роззброїти Ірак, звільнити його народ та захистити світ від великої небезпеки. За моїм наказом коаліційні сили почали завдавати ударів по вибраних військових цілях, щоб підірвати можливості Саддама Хусейна вести війну. Це початок широкомасштабної воєнної операції".

Виступаючи з цим телезверненням до американського народу, президент Сполучених Штатів Буш іще сподівається на швидку перемогу. Американські спецслужби нібито отримали інформацію про точне місцеперебування іракського диктатора Садама Хусейна. Ракетні удари мають знищити лідера, війна має бути швидкою, а власні втрати - мінімальними. Хусейн уцілів, але події в Перській затоці розгортаються нібито за планами Пентагона. Уже через три дні американські солдати стоять за 150 кілометрів від Багдада, британські війська оточили портове місто Басру. Втім, після перших успіхів виникли й перші проблеми. Пустельні буревії гальмують просування військ коаліції вперед, а іракська армія не поспішає здаватися в полон. В окремих районах вона чинить запеклий опір і застосовує тактику, до якої американці не готові:

"Іракські солдати штовхають поперед себе жінок і дітей, ви просто не можете собі уявити, як це насправді".

Серед солдатів коаліційних сил відчувається зростаюча знервованість. Іракці застосовують підривників-камікадзе, потім надходить повідомленя про перших полонених. Один з тилових підрозділів третьоїї дивізії збився зі шляху. 12 американських солдатів потрапили у полон. Їх показують по іракському телебаченню, і скоро перелякані обличчя полонених американців побачив увесь світ. У Вашингтоні зростають побоювання, що війна може бути тривалою й надзвичайно кривавою.

Від самого початку кампанії США намагаються контролювати висвітлення війни в засобах масової інформації. Було винайдено поняття "embedded journalist" - тобто журналіст, що супроповоджує війська в ході бойових дій і бачить війну, наприклад, із перспективи танка. В американських домівках війна сприймається як героїчна гра в пісочниці. Під впливом власних солдатських уражень журналісти із захватом повідомляють про воєнні успіхи. Але це тільки обрані журналісти, переважно американці чи британці. Більшість представників міжнародної преси змушені слідкувати за бойовими діями зі штаб-квартири американських військ у Катарі.

У самому ж Багдаді залишилося небагато журналістів. Ті, хто не побоявся бомбових ударів, стали свідками агонії режиму. Незважаючи на тяжкі втрати, іракське керівництво демонструє войовничість. Міністр інформації Мохаммед аль-Сахаф щоденно з"вляється перед західними телекамерами і погрожує ворогам Іраку. Навіть коли в передмістях Багдада з"являються перші американські солдати, він не втрачає віри в перемогу:

"Вони здадуться. Вони здадуться або згорять у своїх танках". На запитання журналіста, чи боїться він, Сахаф відповідає: "Ні, зовсім ні, і ви не бійтеся. Ми будемо їх атакувати й знищимо їх".

Але сталося не так, як гадалося. 9 квітня американські війська увійшли до Багдада. Телекадри повалення статуї Саддама Хусейна побачив увесь світ. Іракське керівництво тікає й переховується. Мине ще багато місяців, перш ніж америкнцям вдасться схопити Саддама Хусейна. Зброю масового знищення, що була головним приводом для війни з Іраком, так досі й не знайдено і майже ніхто не вірить, що це взагалі колись станеться.

Ірак ще дуже далекий від миру. Навпаки, іноземні солдати сприймаються як окупанти, ким вони фактично і є. Майже щодня на них чиняться напади, багато хто гине. Терор забрав життя набагато більшого числа солдатів, ніж власне бойові дії, які президент Буш 1 травня оголосив закінченими. Перемога США та їхніх союзників не додала їм слави, а результатом став Ірак, майбутнє якого залишається непередбачуваним.