1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

До питання кризи віри

Чи втрачають люди віру в Бога? Колись Німеччині кожне село мало власну церкву з пастором. Сьогодні один німецький пастор часто-густо обслуговує по кілька громад, причому прихожани заповнюють зали для служінь лише наполовину. Чи можна назвати це черговою кризою релігії? Про це ми й поговоримо в нашому журналі.

default

„Скажи-но мені, як ти ставишся до релігії?” – знамените запитання, яким Ґретхен поставила у незручне становище Фауста в знаменитому творі Ґьоте. Нині це запитання як ніколи актуальне в Німеччині та й інших західноєвропейських країнах, де релігія досить швидко втрачає свої позиції. Згідно зі статистикою, із сотні євангельських християн тільки четверо йдуть щонеділі до церкви, а 96 залишаються вдома. Доходить до того, що парафія не має чим покривати своїх видатків, і саму будівлю храму можуть продати, як підприємство, яке збанкрутіло. Звучить драматично, проте може не все так вже і погано. Для Вільгельма Графа, професора теології в Мюнхені, статистика є відносною:

Я зовсім не заперечую, що відбулося багато змін, що виник такий собі феномен ерозії, але одночасно є зворотні тенденції, зокрема побудова стабільного іміджу церкви, які інституції, що вказує людині сенс життя. Якщо ви порівняєте руйнівні процеси у євангельській церкві з руйнівними процесами в інших великих спілках і організаціях, наприклад - національних партіях, профспілках тощо, ви зрозумієте, що в цьому порівнянні церквам ще не погано й живеться.

Більшість пасторів євангельських та католицьких громад, звичайно ж, дивляться на все це по-іншому. Урешті-решт мова йде про їхнє існування і про виправдання цього існування. Чимраз більше християн відходять від церкви, церковні будівлі щонеділі напівпорожні, церкви отримують щоразу менше пожертв. Все це не можна назвати втішним показником. Але і постійні нарікання – також марні. Голова Ради Євангельських церков в Німеччині, єпископ Вольфґанґ Губер, сповнений рішучості щось зробити проти цієї тенденції занепаду. Він розпорядився видати своєрідний „маніфест імпульсу”, який оприлюднено на початку липня. В ньому, якщо казати спрощено, говориться: якщо євангельські церкви хочуть по-справжньому жити, а не існувати, вони мають не лише забирати, а й давати, - адже саме для цього вони були створені. Також церкви мають зробити гнучкішим адміністративний апарат, і менше варитися у власному соці.

Ці думки більше схожі на поради економіста, а не церковника. Вони закликають католицьку та євангельську церкви брати корисне з підприємницьких ідей. Утім, ці тези вже не нові. Фрідріх Вільгельм Ґраф пояснює розвиток цих ідей на американській моделі:

США мають в значній мірі нерегульований ринок пропозицій. Цей ринок означає, що „надавачі релігійні послуг” перебувають у конкуренції і тому вони повинні покращути свої результати, інакше їм не вдасться донести свої продукти до людей. Всюди у Європі, особливо у Німеччині, так званий „ринок релігій” є сильно зарегульованим, зі старими монополістичними „надавачами послуг”, які, пропагуючи „екуменізм”, розподіляють ринок між собою. Тому якість їхніх послуг часом не є особливо ефективною.”

Своєю чергою економіка також може мати зиск від норм і цінностей, які традиційно пов’язані з релігією та етикою. Фрідріх Вільгельм Ґраф саме досліджує, уживання релігії із сьогоденним суспільством. За свої роботи в цій царині він був удостоєний премії Ляйбніца від Німецького наукового об’єднання. Він став першим теологом, який отримав цю премію.

Фрідріх Вільгельм Ґраф, як й інші, філософи-культурологи, ставлять перед собою запитання: звідки сучасні люди беруть мужність, надію, впевненість? В минулому люди це отримували завдяки вірі, але ці часи вже давно минули. Церква й віра – це тепер лише одна з пропозицій серед маси інших:

Ми переживаємо зараз новий бум нетрадиційної релігійності. Можете піти у будь-яку книгарню, і подивитися, що ви там можете купити: езотеричну літературу, книжки-порадники, які має релігійний підтекст тощо. І ми усвідомлюємо, що в цьому немає чогось специфічно нового, що все це існувало й раніше – в часи Середньовіччя. Я б сказав, що індивідууми зараз створюють і стягують до купи речі і поняття із цілком різних релігійних систем.

Ця релігійна мішанина дозволяє виготовляти із себе найрізноманітніші форми, згідно із бажанням і настроєм. Вона нікого ні до чого не зобов’язує на тривалий час. Але що тут вдієш: часи глобалізму диктують необхідність швидких змін.

Наталка Козачинська