1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Доля єдиної в Німеччині кафедри україністики все ще під знаком питання?

Єдиному в Німеччині професорові україністики Валерію Мокієнку виповнюється 65 років. За німецькими законами це означає, що керівник кафедри україністики університету міста Ґрайфсвальда має йти на пенсію. Подальша доля єдиної в Німеччині кафедри україністики досі невідома. Викладачі й студенти сподіваються, що після останніх демократичних змін в Україні інтерес до її мови зростатиме, а кафедра може розр

Північнонімецьке місто Ґрайфсвальд, в університеті якого існує єдина у ФРН кафедра україністики

Північнонімецьке місто Ґрайфсвальд, в університеті якого існує єдина у ФРН кафедра україністики

аховувати на підтримку нової української влади.

Бити на сполох через можливе закриття кафедри україністики грайфсвальдського університету імені Ернста Моріца Арндта почали ще в травні позаминулого року. Тоді стали відомі плани скоротити професорську ставку після виходу на пенсію Валерія Мокієнка. І от минулого четверга завідувач кафедри україністики університету Ґрайфсвальда прочитав свою символічну прощальну лекцію. У розмові з нами професор Мокієнко розповів, що нагальної небезпеки закриття ще поки очолюваної ним кафедри немає, водночас він висловив занепокоєння з приводу її майбутнього в наступні семестри:

”Наукова рада проголосувала за продовження кафедри, але в комбінації з полоністикою. Тому підтримка нам потрібна на один рік, тобто на два семестри. Після цього університет знову платитиме за україністику. Але я, як і мої колеги, які займаються україністикою в Німеччині, боїмося, що за цей рік може стільки змінитися, що студенти багато втратять від перерви в навчальному процесі”.

Зараз україністику в університеті Ґрайфсвальда вивчають близько трьох десятків студентів. Ідея створити кафедру такої спеціалізації при інституті славістики університету з”явилася на початку 1990-их років. Ця ініціатива стала логічним продовженням і водночас новим початком традиції німецької україністики. Той факт, що новий поштовх для розвитку цієї дисципліни дав саме ґрайфсвальдський університет, мало кого дивує. Перші спроби презентувати українську літературу тут робилися ще за часів НДР у 60-х роках.

І от, на початку 90-х, коли об”єдналася Німеччина, а на карті Європи з”явилася держава Україна, університет Ґрайфсвальда відновив свої давні починання і запровадив у літньому семестрі 1992 року вивчення української мови, літератури та країнознавства, які викладав Рольф Гьобнер. З 1995 року до нього приєднався професор Валерій Мокієнко, який викладав лінгвістичні та етнолінгвістичні аспекти україністики, а роком пізніше очолив кафедру.

За майже десять років її існування зроблено дуже багато. Вдалося зібрати прекрасну бібліотеку, заснувати традицію ”Українікума” – літньої академії україністики, виховати низку прекрасних німецьких україністів, розповідає Валерій Мокієнко. Він категорично не погоджується з поширеною в місцевій пресі думкою, що україністика в Ґрайфсвальді – це Orchideenfach, тобто така собі екзотична, орхідейна спеціальність:

”Я завжди борюся з цим метафоричним означенням. Бо яка ж орхідея, якщо цією мовою говорять фактично 50 мільйонів, а територія України сягає двох Францій. Ми не є орхідейним фахом. У світовій славістиці, як і в німецькій, наші колеги не вважають україністику таким екзотом. Це лише німецькі журналісти нас так назвали й думають, що це – комплімент”.

Однак від німецької преси викладачам та студентам ґрайфсвальдської кафедри україністики доводиться чути не лише такі сумнівні компліменти. Під час ”помаранчевої революції” інтерес до Україні в Німеччині різко зріс. На наше питання, чи заторкнуло це якимось чином роботу кафедри україністики в Ґрайфсвальдії, її доцент Рольф Ґьобнер відповів:

”У будь-якому випадку можна сказати, що так. Хоча час, звичайно, ще занадто короткий минув, щоб вже тепер підбивати результати. Не лише в Німеччині, а в усьому світі спостерігається широке зацікавлення Україною. Те, що ми досі тривалий час собі бажали – щоб у газетах розміщувалася принаймні якась інформація стосовно України – це сталося, фактично, за одну ніч. Україна потрапила в заголовки світової преси, при чому на перші шпальти”.

Керівник кафедри Валерій Мокієнко продовжує цю думку:

”Тепер у Європі, в Німеччині вже хоча б знають, що Україна – це не частина Росії. І розуміють, що після цієї боротьби Україна цілеспрямовано рухається до Європи”.

Студенти кафедри україністики теж не пасли задніх у дні ”помаранчевої революції”. Як розповідає Рольф Ґьобнер, на заняттях ця тема дуже активно обговорювалася й вивчалися окремі аспекти ”демократії чи недемократії в Україні”. Зрештою, двоє зі студентів-україністів їздили спостерігачами на президентські вибори. Єдине, на що ”помаранчева революція” поки ще не змогла істотно вплинути – це на небезпеку існуванню кафедри україністики в Ґрайфсвальді, повертається до найбільш наболілого Рольф Ґьобнер:

”І надалі є небезпека, що в наступні 2-3 роки ситуація для нас може розвиватися негативно. Ми задіяли усі можливі інстанції. Ми маємо лист підтримки від колишнього федерального президента Німеччини Йоганнеса Рау. Утім проблема нагадує про себе знову і знову: в уніерситету немає грошей і поки цьому нічим зарадити. Німецько-український форум так само дуже переймається цими відносинами. Тож ми сподіваємося, що останнє слово ще не сказано”.

Сподівання пов”язані передусім з тим, пояснює далі Рольф Гьобнер, що через події в Україні окремі люди в університеті зрозуміють: у кафедрі закладено дуже сильний потенціал як для політологічного дослідження, так і для інформування населення. І цей потенціал може, звичайно, лише зростати, якщо кафедра продовжуватиме існувати.

”Надія вмирає останньою”, зауважує практично в кожному інтерв”ю з проблеми про небезпеку існуванню кафедри її керівник Валерій Мокієнко, який дуже сподівається на підтримку нової влади в Україні. Він пригадує зокрема, що новообраний український президент Віктор Ющенко, коли п”ять років тому головував в Українсько-німецькому форумі, мав серйозні наміри щодо розширення співпраці двох країн. Наукова галузь, зокрема розвиток німецької україністики, має бути невід”ємною частиною такої співпраці, переконані в Ґрайфсвальді. Валерій Мокієнко повідомив нам, що вже звернувся з листом про фінансову підтримку до Ющенка й сподівається, що на наcтупні два-три семестри таку підтримку буде надано:

”І коли це буде, то це неодмінно стане знаковим явищем. Тому тепер ми з нетерпінням очікуємо відповіді на листа. Сподіваємося, що нас підтримають. Це є те, що робить нас оптимістами”.

Звісно ще більше оптимізму кафедрі могло б надати збільшення числа студентів. Пригадується, що коли ми в травні 2003 року робили матеріал про проблеми україністики в Ґрайфсвальді, там нараховувалося близько двадцяти студентів. Нині ця кількість зросла. Чи можна припустити, що після ”помаранчевої революції” в новому семестрі україністикою зацікавиться ще більше студентів, спитали ми в Рольфа Ґьобнера:

”Ми сподіваємося на це від семестру до семестру. Переважно нам вдається те, що кількість студентів дещо зростає. Я думаю, що ”помаранчева революція” в Україні, звичайно, не залишиться без впливу і не пройде для нас безслідно. Але це не змінеться з дня на день. Слід зачекати щонайменше до квітня, тобто початку нового семестру. Тоді й побачимо, чи зареєструється більша кількість зацікавлених”.

Валерій Мокієнко зауважує в цьому контексті, що віднині слід дивитися на те, який прогрес матимуть реформи в Україні:

”Багато залежить від самої України. Якщо там дійсно відбуватимуться позитивні зміни, то нам не доведеться робити особливої реклами кафедрі. У Німеччині молодь одразу на все відреагує”.