1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Джо Семпел – «Не бери свою любов до Голлівуда»

Ось уже сорок років американський піаніст та композитор Джо Семпел не тільки належить до найінновативніших представників джазу, але й з успіхом продає свою музику. В інтерв”ю „Німецькій хвилі” музикант розповів про проект „Creol Love Coll”, який він реалізував разом зі шведським тромбоністом Нілсом Ландґреном, згадав дитинство та висловив свою думку щодо сучасної індустрії звукозапису.

Американський джазовий піаніст Джо Семпел

Американський джазовий піаніст Джо Семпел

П'ять з дванадцяти композицій, що входять до альбому «Creol Love Call», записаного Джо Семплом разом зі шведським тромбоністом Нільсом Ландґреном, належать американському піаністу. Складені ним й вперше зіграні багато років тому, ці пісні досить відомі серед шанувальників джазу. Проте час не стоїть на місці. Що сьогодні відчуває немолодий піаніст виконуючи, скажімо, „Soul Shadows“? Чи не перетворилися для нього «Тіні душі» на «Тіні минулого»?

„Цю пісню я люблю знову і знову, у тому числі й завдяки Нілсу Ландґрену. Це було його ідеєю включити в альбом кілька моїх старих пісень. Я думаю, що мої композиції того часу мали потужний вплив на нього. Його пропозиція записати їх у Новому Орлеані, чесно кажучи, здивувала мене. Але зараз мені здається, що торік ми створили нові версії старих речей. Як піаніст, я відчуваю, що привніс в їх виконання дух «Crusaders». Проте Нілс додав їм певні риси свого стилю, що врешті створило досі позитивний креольський ефект”.

Ім'я Джо Семпла у шанувальників джазу асоціюється передусім з легендарною фьюжн-командою Crusaders (Хрестоносці), учасником і лідером якої він був довгі роки. Наприкінці 50-х Джо разом з Уейном Хендерсоном, Уїлтоном Фелдером і Стіксом Хупером заснував "Jazz Crusaders" (Джазові хрестоносці). Цей бенд з Лос-Анджелеса, привернув до себе загальну увагу завдяки унікальній тенорово-тромбонній передній лінії. У перші роки існування "Jazz Crusaders" Джо захоплювався акустичним фортепіано. Проте, коли в 70-х бенд заграв фьюжн-фанк, то слово „Jazz” з його назви зникло, а сам Джо Семпл змінив акустичний інструмент на електро-піаніно.

Сьогодні 67-річний піаніст з величезним задоволенням і віртуозністю витягує з клавіш, як акустичний, так й електричний звук. Нинішнього року пересвідчитися в цьому могли й меломани в Західній Європі, які відвідали спільні концерти Джо Семпла та Нілса Ландґрена. До речі, під час цього турне американського піаніста супроводжував і його син Нік. Джо гордиться нащадком і радий, що той, спочатку бувши рокером, років п'ять тому звернувся до джазу з афро-американським корінням:

„Вперше потяг до музики у нього я помітив, коли йому виповнилося роки три. Я ніколи не вказував синові, що і як він повинен грати, і дуже довго він грав виключно на електричній бас-гитарі. Кілька років тому його потягнуло і до акустичних інструментів. Я ніколи не заперечував проти його захоплення бас-гітарою, проте завжди наполягав на тому, щоб він вивчився грі на фортепіано. Тільки завдяки цьому інструменту можна зрозуміти, на яких трьох китах тримається музика: на мелодії, ритмі й гармонії”.

Цю аксіому Семпл-старший запам”ятав ще з раннього дитинства. Маленький Джо пробував грати на тенор-саксофоні й кларнеті, проте незабаром зрозумів, що найкраще в нього виходить гра на фортепіано. Музичний смак хлопчика формувалися під впливом найрізноманітнішої музики, і вже в 14-річному віці Джо Семпл переконався, що хоче стати музикантом.

„Я пам'ятаю, як вперше сів за піаніно, коли мені було всього шість років, і я вчився грати класичну музику. Я також пам'ятаю, що грав бугі-вугі, композиції Каунта Бейсі, мелодії Дюка Еллінгтона... Але особливо мені запам'яталося виконання «Місячної сонати» Бетховена. Це могутня музика, сповнена емоціями й насичена пристрастю. Найдивовижніше, коли я сьогодні сідаю за рояль грати цю музику, то переживаю ті ж самі почуття, що й у дитинстві. Ця музика несе духовність, а це означає, що вона безсмертна і житиме від покоління до покоління”.

Пісня «Don’t Take Your love to Hollywood» (Не бери свою любов до Голлівуду), за словами Джо Семпла, заснована на його особистих спостереженнях: він бачив дуже багато молодих людей, що приїжджали в столицю американської кіноіндустрії, або ж до Нью-Йорка, які намагалися здійснити свою мрію, - підкорити світ шоу-бізнесу. Багато хто з них опинився в реальності, страшнішій за сон-жахів. З музичної точки зору Джо Семпл вважає Голлівуд одним з найубогіших місць на планеті. Так само як і Лос-Анджелес, місто, що стало пантеоном знаменитостей, але сьогодні абсолютно позбавлене творчого потенціалу в музичному сенсі. Тому вже досить давно він повернувся до рідного Х'юстона. Нині первісну енергію афро-американської музики Джо Семпл черпає в південно-східному Техасі і в штаті Луїзіана.

„Я народився 1939 року, і ще підлітком постійно намагався відкрити нову для мене музику. Я ріс з біг-бендами й блюзом; наприкінці сорокових почав слухати ритм-енд-блюз, боп, хард-боп, латін, потім ранній рок-н-рол, фьюжн-джаз. Найцікавіший музичний період XX століття для мене, це - кінець 60-их та 70-ті. Усе життя я прагнув почути щось нове, і я його знаходив. А ось на початку 80-х дедалі частіше став помічати, особливо в репертуарі радіо, що замість нового презентують певні музичні формули. Тобто, до року 82-го, виконавець мав був бути особистістю, володіти неповторним стилем, вкладати в музику частку свого „Я”. Сьогоднішня ж музична індустрія у „виробництві продукту” повністю орієнтується на імітацію“.

Проблему зникнення вишуканого в сучасній музиці Джо Семпл бачить в глобалізації аудіоіндустрії, поглинанні невеликих фірм звукозапису великими концернами, що намагаються створювати і так би мовити „впарювати” населенню „оптимальний продукт”: тобто, музику яку сприймали б найширші маси населення. На думку Семпла, аудіо-концерни диктують радіостанціям репертуар, а в результаті він у них у всіх виходить схожим, як дві краплини води.