Джаз-бард Шишкін – співець нової формації | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 13.04.2010
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Джаз-бард Шишкін – співець нової формації

Відомий український бард Сергій Шишкін за останні майже 20 років видав п’ять альбомів так званої співаної поезії. Нині ж музикант каже, що трансформується у барда нової формації.

default

Звичайних бардів вистачає. З гітарами або лютнями, є рок-барди… Але Сергій Шишкін пішов далі і прийшов до того, що став джаз-бардом. Саме у такій музичній стилістиці буде видано його наступний альбом, поява якого очікується восени.

Бард з клавішними

Музикант і раніше відрізнявся від більшості представників «бардівського цеху», бо співав з музичним супроводом на клавішних. «Альбомів на сьогоднішній день записано п’ять. За звуком вони морально застарілі. Зараз я роблю інший альбом, з іншою концепцією, з кількома музикантами і з «живою музикою», - розповідає про свої творчі плани Сергій Шишкін.

Працювати над новим альбомом йому допомагають трубач Олег Баковський, саксофоніст Василь Карапулько та гітарист Гриць Лук`яненко. На переконання Шишкіна, в Україні нині бракує міської української культури, і тому він намагається зробити свій новий диск «приджазовано-модерним». До нього увійдуть як старі пісні, так і нові композиції.

Нове й старе

«В новому альбомі хочу сповна використовувати свої знання і уміння, щоб він був більш читабельним для більшої кількості людей, яким цікава моя творчість, при всій своїй «понтовості» або заумі. Насправді, це життєві речі, зроблені з більшим або меншим хистом. Щоб їх послухали і сказали, що людина пожила, щось зрозуміла і зробила не тільки «для себя любимого», - каже Сергій Шишкін.

Імпровізація

Останнім часом музикант тяжіє до акустичного звучання. Тому попередні варіанти своїх пісень він прописує на комп`ютері вдома, у Володимирі-Волинському, а решту "живими " інструментами дограють колеги-музиканти. Трубу Олег Баковський писав у Луцьку, Василь Карапулько прописує саксофон і губну гармоніку в Тернополі, а Гриць Лук`яненко в Києві - акустичну гітару. Всі їхні партії - суцільна імпровізація.

Звести звук у єдине допомагає Володимир Кучинський. Цікавим є той факт, що музиканти майже не репетирують. Підґрунтям всьому служить співана поезія і, до речі, як і на концертах Шишкіна, все залежить від майстерності музикантів і їх тонкого музичного відчуття.

Різноманіття

Сергій Шишкін прагне водночас, щоб за мелодикою і духом його новий альбом сприймався однозначно українським і різноманітним. При цьому, Сергій удається до порівняння з «відформатованими радіостанціями», слухати які йому зовсім нецікаво. «Бо там як зарядився стиль, то тебе знудить. Хвилин 5-10 витримаєш. А далі все! Бракує хаотичності. Тому формуючи теперішній альбом, думаю, які в мене були старі пісні, чого взяти новенького. Щоб витримати зроблений в одному форматі альбом, треба мати громадянську мужність».

Саме до джазу бард Шишкін звернувся невипадково. Перед тим, як багато років тому вступити до музичного училища, він відкрив для себе рок. Спочатку слухав гард-рок, потім зацікавився афроамериканськими стилями, на кшталт «світ-соул», і дійшов до джаз-року. «Коли музиканту є що пограти, у нього виникає інше мислення і можна імпровізувати «до на здоров’я», - каже Сергій. «Це вже інший рівень музикування, як такого. За одним можна показати, що ти віртуоз. Але разом були тексти, через які можна було щось донести. Барди намагаються щось зрозуміти, а потім в процесі донести ці ідеї до слухачів. І коли ти щось зрозумів, то виникає потреба поділитися цим з тими, хто оточує тебе».

Не думати про владу

Цікаво, а як за 20 років існування української бардівської музики змінилася її змістовність? Бо наприкінці вісімдесятих-початку дев’яностих головними темами були – знущання з радянської влади, незалежність, проблеми рідної мови, тощо.

Ось думка Сергія Шишкіна: «Я за те, що треба співати про те, що ми є цікаві, успішні, ми вміємо, або принаймні вчимося це робити – реалізовувати себе у власній країні. В мене був час пересвідчитись у тому, що ніяка влада не створить нам поле гри. Бо якщо ми виходимо з того, що нам треба більше свободи і відповідальності, то владі треба зовсім не те. Їй треба нас більше контролювати. Так чому ж вони мають підтримувати тих, хто їх не любить».

Треба співати цікавіше і про різне, підсумовує Сергій Шишкін. Адже життя є багатогранним.

Автор: Олександр Павлов

Редактор: Леся Юрченко

Також за темою