Депутати-перебіжчики у Німеччині: чи це законно та наскільки поширено? | Новини та аналітика про вибори в Німеччині | DW | 10.08.2017
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Вибори в Німеччині

Депутати-перебіжчики у Німеччині: чи це законно та наскільки поширено?

Перехід депутатки ландтагу німецької федеральної землі Нижня Саксонія Ельке Твестен з лав Зелених до ХДС спричинив гарячу дискусію. Чи законною є така зміна партії та чи має такий перехід зиск?

Новенька у фракції ХДС - Ельке Твестен спричинила своїм переходом нові вибори у Нижній Саксонії

Новенька у фракції ХДС - Ельке Твестен спричинила своїм переходом нові вибори у Нижній Саксонії

Після нещодавнього переходу Ельке Твестен (Elke Twesten) з фракції Зелених до Християнсько-демократичного союзу (ХДС) у земельному парламенті Нижньої Саксонії правляча коаліція соціал-демократів та Зелених втратила більшість. У підсумку доведеться проводити дострокові земельні вибори.

DW знайшла відповіді на запитання, які постають довкола депутатів-перебіжчиків у Німеччині.

Чи дозволений перехід політика, обраного за списками однієї партії, до лав іншої, якщо він, як нині у Нижній Саксонії, може перекинути догори дриґом все співвідношення політичних сил? 

"Це цілком законно", - каже Йорн Іпсен (Jörn Ipsen), професор з публічного права університету Оснабрюка та колишній голова земельного конституційного суду Нижньої Саксонії у відповіді на запит DW. Стаття 12 конституції цієї федеральної землі гарантує кожному депутату, що він є вільним у своїх політичних рішеннях. У випадку з депутатами Бундестагу стаття 38 основного закону ФРН говорить, що народні обранці "не зв'язані завданнями та вказівками і підкорюються лише власній совісті". Інакше кажучи, якщо їм припиняє подобатися курс партії або вони більше не поділяють її політичні рішення, тоді вони можуть у будь-який момент вийти з партійних лав.

Які наслідки має ситуація, якщо за зміну партії обіцяють гроші або високі посади?

Усі правники сходяться на тому, що дуже складно довести, чи взагалі були якісь обіцянки. Корупція у Німеччині переслідується. Що стосується політиків, то підкуп депутата є кримінальним злочином. Утім, цей параграф ще ніколи не застосовувався у ситуації переходу з однієї партії до іншої. У випадку Ельке Твестен, котра перейшла з лав Зелених до Християнсько-демократичного союзу, хоча вона, за твердженнями її колишніх колег у коаліції, начебто неодноразово казала про "аморальну пропозицію ХДС", але ніколи її не конкретизувала. Нині і Твестен, і ХДС заперечують цю інформацію. Ніколи не було ніяких пропозицій, наголосив голова фракції ХДС у земельному парламенті Бйорн Тюмлер (Björn Thümler) у вівторок, 8 липня, в інтерв'ю Deutschlandfunk.

Чи були фінансові аргументи для зміни партії - складно довести

Чи були фінансові аргументи для зміни партії - складно довести

Чи робили колись депутати кар'єру завдяки зміні партії?

Політологи та історики сумніваються, що зміна партії справді того вартує. Вернер Патцельт (Werner Patzelt) з Технічного університету Дрездена зазначає в інтерв'ю DW: "У більшості випадків все йшло не так". Це демонструє кар'єра політика Освальда Метцґера (Oswald Metzger), котрий з 1974 року був членом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), а з 1987-го по 2007-й - представником Зелених. 2008 року він перейшов до лав ХДС. До Бундестагу він уже не повернувся. Він багато разів зазнавав провалу, коли намагався претендувати на прямий мандат. Нині він працює публіцистом. Також і у випадку з Ельке Твестен вже однозначно: на наступних виборах вона не пройде до ландтагу, оскільки ХДС закрила земельний список своїх кандидатів задовго до її переходу.

Але ж були політики, які мали зиск від зміни партії?

Винятки лише підтверджують правило. Таким винятком став Ґустав Гайнеманн (Gustav Heinemann), котрий був членом ХДС на початку 1950-х років. Він залишив партію, оскільки був незгодним з курсом канцлера Конрада Аденауера, теж представника християнських демократів, на створення збройних сил у ФРН. Потім Гайнеманн заснував Загальнонімецьку народну партію, яку за кілька років, після перемовин з головою СДПН Еріхом Олленгауером (Erich Ollenhauer), розпустив і перейшов до соціал-демократів. Олленгауер пообіцяв йому хорошу посаду в СДПН. І справді, Гайнеманна обрали в правління партії. Звідти почався його шлях угору аж до найвищої державної посади - 1969 року його обрали федеральним президентом.

Колишній президент ФРН Ґустав Гайнеманн, 1974 рік

Колишній президент ФРН Ґустав Гайнеманн, 1974 рік

Чітка пауза між членством у партіях, як здається, є таємницею успіху, яку зауважила й Інґрід Маттгойз-Майер (Ingrid Matthäus-Maier). Спершу амбітна жінка була у Вільній демократичній партії Німеччини (ВДП). Коли її партія 1982 року планувала з коаліції з соціал-демократами Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt) перейти до коаліції з християнськими демократами Гельмута Коля (Helmut Kohl), Інґрід Маттгойз-Майер на знак протесту залишила вільних демократів. Вона пішла у відставку з усіх посад і залишила Бундестаг. Після вступу до СДПН 1983 року вона знову здобула депутатський мандат. Після зразкової політичної кар'єри в СДПН вона з 2006 до 2008 року була головою банківської групи KfW. Також на знак протесту проти "Об'єднання виборців ВДП за Коля" перейшов Ґюнтер Фергойґен (Günter Verheugen) з ВДП до СДПН. Він був провідним політиком у зовнішній і безпековій політиці соціал-демократів і, зрештою, став віце-президентом Єврокомісії.

Адвокати Ганс-Крістіан Штребеле і Отто Шілі захищають у суді Горста Малера

Від адвоката терористів до Зелених, а потім до СДПН - Отто Шілі (праворуч)

Кар'єру зробив також і Отто Шілі (Otto Schily). Як адвокат, він представляв у суді членів терористичного угруповання "Фракція Червоної Армії" і увійшов в історію як один із засновників західнонімецьких Зелених. Через внутрішньопартійну реорганізацію спершу він склав свій депутатський мандат від Зелених, а потім увійшов до лав СДПН. З 1998 до 2005 року Шілі був міністром внутрішніх справ в уряді канцлера Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder) 

Чи не було ніколи суперечки, що обраний за списком однієї партії політик раптом підтримує іншу?

Юристи не розцінюють це як виборче шахрайство. Але обурення через це було, коли ФРН ще була відносно юною республікою. У 1950-х роках тодішній голова Бундестагу Ойґен Ґерстенмаєр (Eugen Gerstenmaier) лютував через зміну депутатами партій. У першому скликанні Бундестагу 53 парламентарі змінили фракцію, а у другому - їх було 40. У повоєнній Німеччині були юристи, котрі вважали, що вихід депутата з партії має автоматично призводити до втрати мандату. Але цю позицію на практиці так і не впровадили. "Федеральний конституційний суд ніколи не мусив ухвалювати рішення з цього приводу", - зазначає професор Іпсен. Відповідно до німецького основного закону, депутат представляє насамперед народ, а не партію. Про це часто забувають. Упродовж останніх років зміна партії була чимось на кшталт виняткових випадків.

Як партії намагаються захищатися від перебіжчиків?

У керівництві партій є розуміння, на яке роблять ставку такі політологи, як Вернер Патцельт, - серйозно сприймати членів партії! "Виграти можна лише у команді", - каже він. Ельке Твестен, яку вважають честолюбною, почувалася, за власним зізнанням, у Зелених у Нижній Саксонії обділеною та невизнаною.

 

Засідання Конституційного суду Німеччини

Зміна партії депутатами-перебіжчиками - не справа для Конституційного суду Німеччини

Демократія у небезпеці?

Правник Йорн Іпсен доходить, як і багато його колег, позитивного висновку: "Демократія у Німеччині функціонує, це можна розпізнати вже з того, що рішення про дострокові вибори у Нижній Саксонії усі учасники ухвалили дуже швидко".

Дивитись відео 03:16
Now live
03:16 хв

Чому німецькі депутати не наживаються на парламентській діяльності (04.04.2017)

 

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Також за темою