Голокост у Білорусі: долі тих, хто вижив у гетто й концтаборах | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 25.01.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Голокост у Білорусі: долі тих, хто вижив у гетто й концтаборах

У роки Другої світової війни на території колишнього СРСР були вбиті два мільйони євреїв, 800 тисяч з них - у Білорусі. Свідків Голокосту з кожним роком стає дедалі менше.

Бронзові фігури, наче тіні, спускаються в яму - свою власну могилу. На снігу тремтять від вітру кілька гвоздик. Внизу - обеліск, він нагадує про п'ять тисяч євреїв, вбитих німецькими нацистами на цьому місці 2 березня 1942 року. Парадокс історії: автори меморіалу "Яма" пізніше також піддалися репресіям - за часів Сталіна їх заслали в трудові табори.

У Білорусі історію Голокосту довгий час обходили стороною так само, як обходять розташований посеред кварталу засніжений кратер. А от 77-річна мінчанка Майя Левіна-Крапіна часто приходить до "Ями", щоб вшанувати пам'ять своєї матері, яку вбили в мінському гетто.

Дитинство в гетто

Майя Левіна-Крапіна: в гетто їли мацу й сіл, влітку варили суп з лободи

Майя Левіна-Крапіна: в гетто їли мацу й сіл, влітку варили суп з лободи

Мінське гетто створили невдовзі після окупації міста, в липні 1941 року. На території площею близько двох квадратних кілометрів ізолювали все єврейське населення міста, близько 70 тисяч осіб. Зі 160 білоруських гетто мінське було найбільшим.

"Коли ми залишали наш дім, мама надягнула на нас і зимовий, і літній одяг", - згадує Майя Левіна-Крапіна. Родину Левіних поселили в одній кімнаті. Дідуся, маму й чотирнадцятирічного брата щодня виводили на працю. Вдома залишалась бабуся з чотирма онучками, серед яких була й шестирічна Майя. В гетто не було крамниць. "Ми їли мацу й сіль, яку взяли з собою з дому, - розповідає вона. - Влітку варили суп з лободи". Всі євреї, згідно з розпорядженням, мали носити на грудях та на спині жовту латку.

Під час першого погрому 7 листопада 1941 року загинуло багато людей. Родина Левіних пересиділа напад у схованці під підлогою. Таку схованку називали "малина". Наступного дня жителі гетто зрозуміли, в чому полягала мета зачистки. 8 листопада прибув перший потяг з євреями з Гамбурга. Перший - з багатьох. Загалом у мінське гетто переправили понад 26 тисяч євреїв з Гамбурга, Австрії та Чехії. Їх називали "гамбурзькими".

Систематичне знищення

До війни в Білорусі було 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисяч

До війни в Білорусі було 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисяч

"До війни в Білорусі проживало 940 тисяч євреїв. Під час війни вбили 800 тисяч", - каже мінський історик Кузьма Козак. До винищення німці, за його словами, підходили систематично. "З кожним погромом гетто ставало меншим, вулиці на околицях знову відходили до міста", - розповідає Майа Крапіна. В жовтні 1943 року мінське гетто остаточно ліквідували, а Білорусь оголосили "зоною вільною від євреїв".

Серед тих небагатьох, кому вдалося вижити, була й Майя Крапіна. Її брат зумів вивезти з гетто групу дітей. "Ми йшли три або чотири дні, - розповідає вона. - Я вже не могла триматися на ногах, хлопці по черзі несли мене на руках". Група із сорока дітей прийшла в село Поріччя, де розміщувався партизанський загін. За дітьми потім доглядали жителі білоруського села.

Звільнена з Освенціма

Жертвами нацистів у Білорусі ставали не лише жителі єврейського походження. Родина Олександри Борисової зазнала гонінь за зв'язки з партизанами. Село Куріно у Вітебській області, де вони мешкали, спалили. Її жителів відправили в концтабір у Вітебську. Згодом родину у вантажному вагоні перевезли до табору смерті Майданек, а пізніше - в Освенцім.

День визволення концтабору Освенцім для Олександри Борисової її другий день народження

День визволення Освенціму для Олександри Борисової її другий день народження

У німецькому концтаборі семирічна Саша весь час хворіла. Мати ховала доньку на верхній полиці нар, щоб її не забрали в санітарний барак - звідти не повертались. 27 січня 1945 року, день визволення концтабору Освенцім, Олександра Борисова вважає своїм другим днем народження. Але тіні з минулого не полишають її досі. "Гавкання вівчарок, крики, батоги, прожектори й алярми, ці страшні сирени… Я все це згадую досі", - говорить 76-річна жінка з тихим голосом й сумним поглядом.

Забута історія

Радянських дослідників історія Голокосту не цікавила. "Було прийнято говорити про героїв і ворогів, але не про жертв", - каже Кузьма Козак. Після розпаду СРСР з'явились перші ініціативи з вивчення єврейської спадщини в Білорусі. Серед них особливе місце займає Історична майстерня, яка десять років тому відкрилась у Мінську. Її співзасновником є Міжнародний освітній центр у Дортмунді. Розташовано її в одному з будинків на території колишнього гетто, навпроти Єврейського цвинтаря.

Кузьма Козак: у колишньому СРСР було прийнято говорити про героїв і ворогів, але не про жертв

Кузьма Козак: у колишньому СРСР говорили про героїв і ворогів, але не про жертв

У кабінеті директора майстерні Кузьми Козакова всюди лежать книги – на полицях, на столі і на стільцях. "Історія вивчення Голокосту в нас розпочалась тоді, коли вже майже не залишилось свідків. В архівах немає документів", - каже він. Завдання майстерні – знайти й зберегти історії жертв, а також піклуватися про пам'ятні місця. Мало хто знає, що на території Білорусі був один з найбільших таборів смерті на території Європи. У Тростянці під Мінськом знищили, за різними даними, від 60 тисяч до 100 тисяч осіб. "Зараз там лише кілька скромних обелісків і міський смітник", - розповідає Козак.

Завдяки сприянню Історичної майстерні Майя Левіна-Крапіна видала 2008-го року автобіографію "Тричі народжена". "Після війни ми ненавиділи німців", - розповідає вона. Ще дитиною Крапіна навіть уявити не могла, що в майбутньому саме в Німеччині лікарі врятують її від втрати зору. Коли кілька років тому вона розповіла про своє дитинство німецьким школярам, ті плакали разом з нею. "Моє ставлення до німців сильно змінилось", - каже вона. Але те, що сталося в гетто, їй не забути ніколи.

DW.COM