1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Голодомор 1932-33 років визнано геноцидом, але дискусія навколо цього питання триває

У вівторок Верховна Рада України ухвалила закон, яким Голодомор 1932-33 років визнано геноцидом українського народу. Втім, перебіг прийняття цього документу ще раз продемонстрував, що дискусія навколо цього питання в українському суспільстві триватиме й надалі.

default

„Люди просто розповідають, що в кожну селянську хатину приходили, причому не раз, люди з обшуками, з щупами, шукали хліб, але коли хліба не знаходили, то забирали абсолютно все. Чи перевертали, чи керосин лили в діжки з квашеною капустою, тому що капусту важко було конфіскувати, тобто залишали селян абсолютно без нічого”, -

доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України Національної Академії наук Станіслав Кульчицький належить до тих, хто здавна переконує, що Голодомор 1932-33 років був саме геноцидом. Учений підкреслює, що тоді від голоду помирали не лише на території України, але в політиці сталінських репресій простежується чіткий національний зріз:

„Коли ми бачимо, що тільки в Україні і тільки на Кубані у людей забирали абсолютно все, і не було у них нічого впродовж наступних 5-6 місяців надалі, як це розуміти, як не створення умов, несумісних з життям? І це було тільки на цій території, на українській етнографічній території”.

Якби Кремль захотів врятувати українців у 33-му році, він міг би це зробити, підкреслює заступник директора Інституту історії України. Адже держава мала зерно в недоторканних запасах. Але їх не було виділено для помираючих. А на запитання про мотиви, які могли спонукати тодішнього радянського вождя до знищення людей, Кульчицький пояснює:

„Щоби щось сказати про 33-й рік, треба починати від 29-го року, коли проводилася примусова колективізація. І саме в Україні відбулися тоді, на початку 30-го року, найбільші заворушення. А Україна знаходилася на кордоні, Україна була найбільшою національною республікою. За своїм потенціалом вона, мабуть, перевищувала всі інші національні республіки разом узяті. Я не кажу про Росію, Росія була державоутворюючою республікою, а я кажу про всі національні республіки. І тому ставлення Сталіна до України було особливим. Плюс - 15 років пройшло відтоді, як існувала Українська Народна Республіка, коли формувалася національна державність в Україні, і ніхто про це тоді не забував.”

Тобто, Сталін, на думку Кульчицького, боявся втратити Україну, і навіть комуністичній партійній організації в Україні він не довіряв.

Втім, існує й інша точка зору. Колишній дисидент, а нині директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарних і політичних досліджень Володимир Малинкович також переконаний в штучній природі Голодомору. Але розмови про спланований геноцид, на думку Малинковича, є спекуляціями:

„Коли ми кажемо про геноцид, то ми кажемо про знищення якогось окремого етносу, тобто українців. Цього не було. Загинули казахи, загинули росіяни, загинули люди різних національностей. Це був штучний голод, бо Сталін вимагав будь-якою ціною, навіть ціною смерті багатьох людей, мільйонів людей, отримати те, що йому потрібно було для індустріалізації. Це головне.”

Події тридцятих років Малинкович називає передусім „війною Сталіна проти вільного селянства”. Політолог згоден: Голодомор – найстрашніша трагедія українського народу, але наполягає на тому, що про геноцид Україна може говорити лише тоді, коли це підтвердить міжнародна наукова спільнота:

«Бо для того, щоб це підтвердити, треба зібрати істориків з усіх країн і провести для початку серйозну наукову конференцію. І коли насправді вчені дійдуть висновку, що тут був етноцид, тоді можна про це говорити. Поки таких висновків немає».

Розгляд у Верховній Раді законопроектів про визнання Голодомору засвідчив, що більша частина депутатів керувалися під час обговорення не стільки науковими доказами, як своїми політичними міркуваннями. Попри це, в Україні нарешті в законодавчому порядку визнано Голодомор 1932-33 років геноцидом. Вже сам цей факт має важливе історичне значення, як оцінив цю подію президент Віктор Ющенко. Залишається вірити, що ухвалений закон виправдає також інше сподівання глави держави й зможе консолідувати український народ.