1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Глобальне потепління: й найвищі дамби не допоможуть

Рекордні повені на Рейні – найдовшій річці Німеччини - можуть обернутися справжньою катастрофою передусім для двох міст: Бонна та Кельна. Такий висновок міститься в одному з досліджень, що його було представлено на черговій німецько-голландській конференції, присвяченій проблемі повеней.

default

У регіоні, де розташовані ці міста, роками інтенсивно споруджують та укріплюють дамби, але, попереджували фахівці й раніше, колись рівень води в річці перевищить і найвище укріплення. Як це сталося, зокрема, під час останньої “повені століття” на Ельбі. Єдиним надійним захистом від стихії було й залишається запобігання їй. Рейнові треба повернути понад 4000 гектарів забудованих заплав – щоб розливи відбувалися саме в них, а не на міських майданах і вулицях. Але віддавати відібрані в природи території людині дається так само нелегко, як і окультивовувати їх. У цьому сенсі одним із найпоказовіших прикладів є Голландія.

"Місце, де ми зараз стоїмо, лежить приблизно на 3 метри 20 сантиметрів нижче від рівня моря. Кільцевий канал – на 60 сантиметрів.”

"Ті, що вперше приїздять до Оудкарпселя, завжди дивуються, - веде далі Мартен Порт, розпорядник місцевої осушувальної ситеми. – Вода тече каналом нагорі валу, а внизу стоять будинки, їздять авта, пасуться корови...” Польдери – так називають низовини, що їх голландці відвоювали в моря сотні років тому. Спочатку осушені місця використовували лише як сільськогосподарські угіддя. Пізніше тут почали з”являтися поодинокі будинки, згодом села, а потім і міста. Сьогодні 60% території Голландії лежить нижче від рівня моря.

"Цей млин побудовли 1634-го року для осушення польдера, і відтоді він справно працював понад 300 років. Щоб звільнити від води територію в 5000 гектарів, загалом знадобилося 52 вітряки. Велиезні лопаті їхніх гвинтів прокачували 60.000 літрів води за хвилину,” -

розповідає гостям музею просто неба мірошник Арт Дорст. Сьогодні тут можна побачити, як функціонувало голландське “ноу-хау” сімнадцятого століття:

"Під час злив польдери повністю затоплювало. Канавами воду спрямовували до млинів. Перший викачував її на висоту одного метра. Наступний – ще на метр вище. Чотири млини було потрібно, щоб підняти воду з низовин до центрального каналу. Звідти вона вже потрапляла просто в море.”

На початку минулого століття вітряки почали замінювати електронасосами. Вони швидше відкачували воду, були дешевші, а, головне, працювали й тоді, коли не було вітру. Водночас утримувати поля сухими ставало що далі, то складніше.

"Часто тут усе стояло під водою. Селяни залишалися без урожаїв. Один насос може “переробити” всього 15 міліметрів опадів на добу. До того ж грунти були такі зволожені, що для затоплення вистачало навіть і нерясного дощу. За сучасної техніки, звичайно, воду з польдерів відкачують набагато швидше. Але ж канали та річки не гумові! Цього дощовитого літа, наприклад, район Оудкарпселя був буквально на волосині від величезної повені.”

Мартен Порт відповідає за 230 невеличких польдерів. Підземними трубами вода з них тече до насосів. “Усе функціонує добре, ось тільки все гостріше постає питання, куди далі відкачувати цю воду, - скаржиться розпорядник осушувальної системи. – За сьогоднішнього клімату, тиск на дамби створюється такий, що незабаром їх може прорвати.” Щоб запобігти цьому, неподалік від Оудкарпселя створено дві штучні водойми. При потребі сюди можна відкачати до 200.000 кубічних метрів води:

"Тепер, у сонячну осінню погоду, це великі озера з мальовничими острівцями, які з”єднують дерев”яні містки. Улітку тут дуже гарно відпочивати: тиша, співають пташки, зелено, вітерець коливає осоку... Ідилія та й годі.”

На жаль, коли дощів випадає більше, ніж 30 міліметрів на добу, Мартен Порт змушений спрямовувати у водойми воду з польдерів. І тоді в замуленій рідині зникає все – гнізда рідкісних птахів та цінні рослини, підстрижені галявини та старанно прокладені дощані доріжки... Зібрати, затримати на певний час, і лише потім поступово відкачувати – за таким принципом здійснюються сьогодні осушувальні роботи в Голландії. "Це потрібно для нашої безпеки. Тепер і в майбутньому”, - пояснює Мелані Шульц ван Гаеген, співробітниця міністерства водного господарства країни:

"Ми готуємося до наслідків глобальних кліматичних змін. Рівень води в морі підвищуватиметься, річки виходитимуть з берегів, а зливи ставатимуть дедалі частішими. Отже, воді треба дати більше простору, а морські дамби - зміцнити.”

Щороку на голландське узбережжя Північного моря звозять мільйони тонн піску – для відновлення дюн. Усе, що змивають потужні осінні шторми, влітку має бути повернено. Усередині країни для повеней готують додаткові площі, і таких проектів – сотні. Голландія більше не чинить спротиву водним масам, а, навпаки, віддає їм відібране назад. Мелані Шульц ван Гаеген:

"Століттями ми тільки те й робили, що відкачували воду та зміцнювали дамби. Сьогодні цього замало. Якщо ми нарощуватимемо дамби на річках, а течія сильнішатиме, то укріплення колись все одно прорве, й тоді катастрофа стане неминуча.”

Принцип залишається такий самий, як і з водоймами в Оудкарпселі. Різниця лише в тому, що нові сховища повинні бути в тисячу разів більші. У разі величезних повеней, як це було останнього разу 1995-го, доведеться затоплювати й польдери. Для таких екстремальних ситуацій міністерство водного господарства Голландії планує відвести п”ять територій. Одна з них розташована поблизу німецько-голландського кордону. Великих міст тут немає. Самі лише села, поля та пасовиська. Міеке ван Еупен мешкає в Ойпольдері вже 29 років:

“1995-го року нам загрожувало затоплення, й село евакуювали. Але дамба все ж таки витримала. Я не вірю в майбутні катастрофи. Чого боятися, коли дамби зміцнили?"

Уряд у Гаазі, однак, страх не залишає. Якщо парламент дасть згоду на оглошення Ойпольдера та інших районів зонами можливої катастрофи, то відповідних заходів треба буде вживати негайно: споруджувати відводні канали, огороджувати великі села дамбами тощо. Співробітниця міністерства водного господарства Мелані Шульц ван Гаеген:

“Для людей, що мешкають у польдерах, це, звичайно, мінус. Підприємці не захочуть інвестутвати сюди кошти. Будинки та квартири продати буде неможливо. Але ми змушені готуватися до найгіршого. Погодьтеся, ліпше спрямувати воду до малонаселених районів, аніж наражати на ризик міста, де живуть мільйони людей. Що ж до прикордонного району Ойпольдер, то в цьому конкретному випадкові багато що залежить і від Німеччини. Якщо уряди прирейнських федеральних земель подбають про те, щоб річка мала достатньо місця для розливів, то навантаження на голландські території буде менше. Але коли німці й надалі лише зміцнюватимуть свої дамби, то тиск води на наші буде набагато більший, і загроза для міст зростатиме. Нам просто не залишається нічого іншого, як разом розв"язувати цю проблему."

В Ойпольдері, так само, як і в інших регіонах, мешканці категорично проти планів уряду. Але, як це зазвичай буває, все, зрештою, впирається в гроші. Що дешевше – у разі катастрофи заплатити небагатьом потерпілим за збитки, чи негайно вкладати мільярди євро в розбудову всіх дамб?.. Організована в Гаазі масштабна кампанія “Голландці живуть на воді” має підготувати співгромадян до наступних радикальних змін. “Інакше врятувати одну з найгустіше заселених країн Європи буде неможливо,” – переконана Мелані Шульц ван Гаеген:

“Якщо на Північному морі прорве одну з дамб, потерпіти може 60% території Голландії. Увесь регіон між Амстердамом, Роттердамом та Утрехтом перетвориться на величезну ванну...”

За матерілами німецької преси