1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Газовий ринок: лібералізація в Німеччині, монополізація в Україні

На газовому ринку, який довгий час залишався закритим, нарешті можна спостерігати зрушення в напрямку демонополізації. Щоправда, йдеться не про Україну, а про Німеччину. Для 17 мільйонів німецьких споживачів газу – це хороша новина, адже досі вони могли тільки мріяти про падіння цін на блакитне паливо. Незабаром це може стати реальністю завдяки посиленню конкуренції між постачальниками газу.

default

Починаючи від першого квітня, німецькі споживачі газу можуть вільно обирати, в кого саме купувати цей енергоносій. Сім концернів, які досі утримували монополію на газовому ринку Німеччини, зобов”язалися відкрити доступ до своїх мереж іншим енергетичним компаніям. Говорить президент Федерального агентства мереж Матіас Курт:

“Ми сподіваємося, що на газовому ринку тепер буде більша конкуренція. А це означає – зростання пропозиції і свобода вибору для приватних споживачів. І передусім більше прозорості в питанні встановлення цін за користування газовими мережами.”

Навряд чи можна назвати добровільним крок, до якого вдалися E.ON-Ruhrgas та ще шість інших енерегтичних концернців, заявивши про готовність відкрити свої транспортні системи для конкурентів. До цього їх спонукали самі споживачі, десятки тисяч яких не захотіли просто так ковтати постійне підвищення цін.

За останні шість років ціна на газ у Німеччині зросла з 31 цента до майже 55 центів за кубометр, тобто – на 76 процентів. Приватні клієнти просто відмовилися платити за газ і подали колективні скарги до суду, вимагаючи від концернів більшої прозорості при встановленні цін. У земельних антимонопольних відомствах завели понад 80 справ проти постачальників газу за підозрою у зловживанні становищем. Лише після того, як газові підприємства погодилися відкрити доступ до своїх мереж, антимонольні розгляд цих справ призупинили.

Експерти, однак, застерігають, що не слід плекати занадто великих надій у зв”язку з лібералізацією німецького газового ринку. Справа в тому, що плата за транспортування газу складає лише третину його остаточної ціни. Президент Федеральної спілки газо- та водопостачання Німеччини Міхаель Файст зауважив:

“Внаслідок загострення конкуренції справді може наступити ефект зниження цін. Але наскільки він буде відчутним для кінцевого споживача, залежатиме зрештою від ситуації на світовому ринку, від того, за якою ціною ми купуватимемо газ за кордоном.”

Проти високих цін на імпорт газу безсилі й національні антимонопольні відомства. Але німецькі споживачі тепер можуть сподіватися, що ціни на блактине паливо якщо й зростатимуть, то принаймні не так стрімко. Експерт з енергетичних питань Федерального об”єднання спілок споживачів Гольґер Кравікель вважає, що це хоч і невеликий крок, але все ж таки крок у правильному напрямку, який врешті-решт допоможе зруйнувати монополію на газовому ринку. Така постановка питання, до речі, цілком актуальна й для України, де розвиток поки що відбувається в зворотньому напрямку. Розповідає Олена Гмирянська:

„В українській схемі продажу газу в середині країни фактично фігурує лише одна компанія - “УкрГаз-Енерго”. Вона одна реалізовуватиме російське та азійське паливом його споживачам в Україні, обсяг якого сягає майже 60 мільярдів кубометрів. Власноруч створеного монополіста держава збирається контролювати найпопулярнішим поміж усіх урядів методом – встановленням верхньої планки ціни. Національна комісія регулювання електроенергетики рішенням у четвер встановила, що ціна газу для промислових споживачів не повинна “зашкалювати” за позначку 108 доларів за тисяч кубометрів.

На думку колишнього міністра палива та енергетики Сергія Єрмілова така схема реалізації газу можлива лише за умов, якщо її патронують високі посадовці:

“І вони зможуть збільшувати вартість газу і ніхто не зможе їм заважати в цьому. Навіть якщо їх винуватити, що вони є монополістами. Але цієї структури легко позбутися, якщо запровадити ринкові засади. Вона може залишатися в монопольному становищі, тільки якщо її інтереси лобіює президент та прем”єр, що нині і відбувається”.

Схема продажу газу минулих років передбачала хоча й штучну, але конкуренцію, каже екс-міністр. „Нафтогаз України” контролював тоді 90 відсотків ринку, десять відсотків продавали інші компанії. Хоча Єрмілов визнає, що до такого дефіцитного товару як газ, мали доступ лише окремі фірми, наближені до енергетичного “лобі”:

“Нафтогаз” реалізував у минулому році 63 мільярди кубометрів газу. Якщо 7 мільярдів власне споживання, то це буде 70. Тобто, хтось повинен був продати решту. Її продавали газотрейдери, які займались постачанням матеріальних ресурсів у Турменістан.”

Єрмілов переконаний, що викорінити сприятливі умови для роботи тих чи інших монопольних компаній можливо за допомогою спеціального закону. За його словами, проект такого документу існує, але його досі не подано на розгляд парламенту.”

Володимир Медяний, Олена Гмирянська