1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Газовий компроміс ще не означає цілковитого повернення України до Москви

На початок - публікація в німецькій газеті Süddeutsche Zeitung, яка має назву „Вигідний газ“:

Набагато швидше, ніж очікувалося, було підписано договір між Києвом та Москвою про поставки російського газу Україні. І підвищення ціни виявилося не таким стрімким як очікувалося, після чого українці, певно, зітхнули з полегшенням. Кремль, який контролює російського монополіста „Газпром“, ймовірно, хотів продемострувати, що для Києва має сенс наближуватися до Москви. Відповідальним за такий курс є Віктор Янукович. Проти нього виступає його внутрішньополітичний опонент і президент держави Віктор Ющенко. Останній, як і раніше непохитно відстоює думку, що майбутнє колишньої радянської республіки пов’язане з наближенням до ЄС і НАТО. Щоправда, в Ющенка немає жодних засобів для тиску, щоб втілити в життя цю політичну лінію. Водночас Янукович, який походить зі східноукраїнського промислового регіону, може аргументувати тим, що країна зіткнеться з колосальними економічними труднощами, якщо не будуть гарантовані енергетичні поставки з Росії, -

зауважує Süddeutsche Zeitung і веде далі:

Однак газовий компроміс зовсім не означає, що Янукови прагне цілковитого повернення України під московське покровительство. Він знає, що його українські покровителі, промислові магнати, за жодних обставин не погодяться на те, щоб Кремль вказував їм, як займатися бізнесом. Ба вони навіть зацікавлені в тому, щоб Україна була сильною і суверенною. Тому варто очікувати, що Янукович і надалі продовжуватиме курс розгойдування між Сходом і Заходом, який є типовим для зовнішньої політики Києва. Альтернатив цьому не видно: ЄС прагне тримати Україну на віддалі, і в цьому нічого не зміниться, допоки політику роблять давні стосунки, що відновилися з приходом Януковича до керівництва, - переконана Süddeutsche Zeitung.

Австрійське видання Salzburger Nachrichten аналізує зовнішньополітичну діяльність російського президента Володимира Путіна, який, як пише газета, „займається абсолютно самостійною політикою санкцій“:

Це красномовно підтверджують кілька подій останніх днів. Кремль виступає проти усіх спроб запровадити через Раду безпеки ООН санкції проти Ірану. Він же вважає перебільшеними вимоги „близькосхідного квартету“ (ООН, США, ЄС та Росія) до радикального ісламістського руху „Хамас“ в Палестині. Та й західне поводження з ліванським рухом „Хезболла“ для нього теж видається занадто жорстким. За опитуванням, двоє з трьох росіян піддали осуду перші випробування атомної зброї в Північній Кореї. Однак керівництво Росії виступило проти санкцій. Все це нагадує одну дуже важливу рису колишнього СРСР. Тоді Захід міг пропонувати якнайрізноманітніші варіанти вирішення тієї чи іншої ситуації. Кремль завжди був проти, -

нагадує австрійська газета Salzburger Nachrichten і далі наводить такий факт:

Новим в усьому цьому є те, що Москва в таких ситуаціях нині висловлюється за відмову від будь-яких насильницьких методів вирішення конфліктів. Раніше Росія ніколи не говорила про обов’язкову боротьбу за віднайдення компромісів. Однак нову політику санкцій Кремля не можна оцінювати негативно лише тому, що вона є політикою зі Сходу. Щоправда, їй можна було б більше довіряти, якби не було подвійного стандарту, який Путін успадкував від своїх радянських попередників. Російський президент розрізняє ближні та дальні санкції. Щодо таких країн, як Латвія, Україна, Молдова, а останнім часом особливо Грузія, російському керівництву усі санкції заслабкі, - підкреслює Salzburger Nachrichten.

Тепер про ситуацію в Угорщині. Французька газета Le Monde пише:

Найголовніша права партія, „Фідес“ Віктора Орбана, дуже голосно вимагає відставки прем’єр-міністра. Орбан і його друзі досить часто раніше фліртували з правими радикалами й підбурювали ксенофобські настрої. Тепер вони чомусь вирішили бойкотувати відзначення річниці Угорського повстання й продовжити демонстрації проти уряду. (...) Втім, нинішні заворушення не мають нічого спільного з повстанням 1956 року. Вони лише відкривають світу дуже вразливу Угорщину в той час, коли Європейський союз саме мав надію зробити з неї взірець стабільності й модель демократичного оновлення, читаємо у виданні Le Monde, яке виходить у Парижі.

Проблема нестабільності є не лише в Угорщині, зауважує німецька Thüringische Landeszeitung:

Це пов“язано не в останню чергу з тим поколінням політиків, які зараз перебувають при владі. Вони пройшли становлення в часи диктатур, хоча й мали переважно протилежні погляди на них. Однак вони збирали досвід все ж за тодішніх умов. І народу йдеться не інакше: він очікував багато, можливо забагато від теперішнього часу, а тому приписує до помилок системи навіть те, що залежить все ж таки від людського фактору, - розмірковує Thüringische Landeszeitung.

Огляд європейської преси підготувала Леся Юрченко