1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

В'язень таємної тюрми СБУ? Історія колишнього шахтаря Вакарука

Микола Вакарук стверджує, що провів у таємній в'язниці СБУ майже 590 днів. Колишній шахтар з містечка Українськ в інтерв'ю DW - про своє викрадення, катування та перебування в ізоляторі в Харкові.

Микола Вакарук

Микола Вакарук

Міжнародні правозахисні організації Amnesty International (AI) та Human Rights Watch (HRW) оприлюднили в понеділок, 29 серпня, нову частину доповіді щодо катувань та незаконного позбавлення волі на сході України.

У попередній публікації 21 липня правозахисники зазначали, що в неофіційній тюрмі, розташованій у адміністративній будівлі управління Служби безпеки України в Харківській області незаконно утримуються щонайменше 16 людей, які підозрюються у сепаратизмі та чекають на обмін на українських військовополонених. Тоді СБУ заперечило факт існування неофіційних слідчих ізоляторів в Харкові та інших містах. Однак головний військовий прокурор Анатолій Матіос пообіцяв правозахисникам розслідувати викладені факти.

Як зазначають у своєму останньому звіті правозахисники з AI та HRW, 25 липня та 2 серпня з неофіційного харківського ізолятора було звільнено 13 осіб. DW вдалося поспілкуватись з одним зі звільнених 34-річним Миколою Вакаруком з шахтарського містечка Українськ на Донеччині. Він свідомо розкриває своє ім’я та деталі справи, сподіваючись на розслідування свого ув’язнення. DW звернулася з до СБУ з проханням прокоментувати слова Вакарука.

DW: Коли і за яких обставин ви були затримані?

Микола Вакарук: 9 грудня 2014 року десь близько шостої вечора в двері постукали. Підійшов старший син, йому тоді було 14 років, каже: "Тату, там міліція за дверима". Ну, думаю, міліція так міліція, в мене наче ніяких проблем з законом немає. Двері відчиняю - заходять кілька людей в балаклавах, посвідчень не пред'являють, шевронів на формі немає. Запитують: "Ти Вакарук?" Я кажу: "Хлопці, давайте тільки тихо, у мене двоє дітей". Молодшому тоді ще двох років не було. Починається в хаті шмон. Забрали телефони, барсетку, гаманець, там було три тисячі доларів - я тільки отримав компенсацію за травму і поміняв. Я сам віддав їм пістолет під патрон Флобера, дозволений, і ще один пневматичний пістолет. Півгодини полазили по квартирі. Потім вивели без кайданок, але один з них каже: "Ось тепер ти зрозумів, що піде інша розмова". Надягають наручники, пару ударів по печінці, садять у "фольксваген" і починають допитувати щодо інших "наших". На той момент я вже знав, що затриманий мій колишній колега по шахті Віктор Ашихін - в нашому місті він був організатором "референдуму" щодо відокремлення Донбасу. Я сам у референдумі участі не брав, хоча й виступав проти політики київської влади. Інколи телефонував друзям, що переїхали в Донецьк, деякі з них воювали за "ДНР". З Ашихіним та ще кількома людьми ми інколи збиралися по вечорах, обговорювали ситуацію.

Вас допитували прямо в машині?

Ми якийсь час кружляли вулицями, на голову мені надягли чорний пакет. Але по голосових підказках навігатора я зрозумів, що ми їдемо в Красноармійськ (зараз Покровськ - Ред.) в будівлю міського управління СБУ. Там мене посадили в камеру "подумати до ранку". Вранці почався допит: двоє в цивільному задавали питання, а інші били по спині, по нирках. Ті, що били час від часу мінялися, на їхній формі я бачив шеврони батальйонів "Дніпро-1" та "Донбас". Вони знали, що я інвалід (в 2010 році під час аварії на шахті Вакарук отримав травму черепа - Ред.), запитували, куди можна бити.

Близько четвертої дня я почув як у сусідній кімнаті кричить жінка - ще одна з нашої так званої "банди". Слідчий спитав: "Хочеш, зараз твоя дружина буде так кричати?". Після цього я погодився під диктовку написати зізнання: як коригував артобстріли, яку інформацію передавав, які провокації влаштовував. Потім повторив все на камеру. Дуже боявся за родину. Тоді мене знову запакували в машину, надягли мішка і відвезли в Краматорськ. Там я пробув до 15 грудня в камері, де замерзала вода. Тоді мене відвезли до Харкова.

Ви розуміли, де перебуваєте в Харкові?

Не одразу, від нас це приховували. Але співкамерники потім розповіли, що ми в обласному управлінні СБУ, на вулиці Мироносицькій. Там тоді утримували багато харківських антимайданівців, їх регулярно били в душовій. До нас відносились більш пристойно, хоча іноді п’яні охоронці могли приснути газовим балончиком у камеру. Умови здавалися значно кращими, ніж у Краматорську: теплі камери, нормальні ліжка, матраци.

На допит мене викликали лише через тиждень. Слідчий подивився мої зізнання і сказав, що це нісенітниця, яку будь-який адвокат за півгодини розвалить. Ти, каже, військовополонений, поїдеш на обмін. Я погодився, бо за чутками обмін мав відбутися вже за три дні. Але нас так і не обміняли, ні цього разу, ні потім. На волю я вийшов лише 25 липня 2016 року.

Які були умови в цій тюрмі: харчування, прогулянки, книги?

Годували дуже погано: зранку та ввечері хліб з чаєм, точніше чимось схожим на чай, в обід та ввечері пісний суп чи каша з найдешевшої крупи. Ніякого фінансування на нас не виділялося ж взагалі, нас не існувало. Прогулянки - раз на тиждень - з’явились лише в травні 2015 року, тоді ж хтось з охорони приніс маленький телевізор. Душ - раз на тиждень, коли ми їх вже лякали тим, що воші в камерах заведуться. Загалом за цей час я втратив 30 кг

В жовтні 2015 року в мене прихопило нирки - тиждень трималась температура. Тоді СБУ-шники відвезли мене спочатку у 17-ту міську лікарню, а потім в обласний клінічний центр урології та нефрології. Це вже пам’ятаю погано, бо постійно втрачав свідомість. В реанімацію мене поклали під вигаданим ім’ям - Іванов Сергій Петрович. Під цим ім’ям я пролежав у лікарні місяць, під цим ім’ям мені видалили нирку. В лікарні постійно охороняли, навіть після реанімації прикували наручниками до ліжка.

В квітні цього року омбудсмен Валерія Лутківська інспектувала будівлю СБУ в Харкові і не знайшла жодних слідів незаконної тюрми. Як так сталося?

20 квітня близько шостої вечора нас усіх завантажили в автобус з тонованими вікнами й повезли кудись в бік Холодної Гори (район Харкова - Ред.). Автобус заїхав в якійсь двір і простояв до півночі. Коли ми повернулися, в камерах було прибрано, наче це казарма - кава стоїть, попільниця з цигарками. Наче тут охорона відпочиває. Потім вже дізналися, що тут була інспекція.

Ще одна перевірка була за місяць. Тоді нас просто з речами відвели в сусідню будівлю в підвал, у бомбосховище. Там було щось на кшталт тиру, я підібрав і досі бережу кілька гільз - можна перевірити, з якої зброї їх відстрелили.

Як і чому вас звільнили?

10 липня 2016 року я знов потрапив у лікарню. Коли вийшов через два дні, то по тюрмі вже ходили чутки, що в серпні нас не повинно тут бути. 25 липня наказали збиратись, відвели до слідчого, той каже: "Хочеш на волю?" Я кажу: "Звісно, хочу, але чи в Україну, ви ж мене знову заарештуєте". Він запропонував написати розписку про співпрацю з СБУ, довелося це зробити. Нас вшістьох посадили в машину і висаджували по дорозі - біля Слов’янська, Краматорська, Дружківки. Давали трохи грошей на проїзд. Ми з Ашихіним купили на ці гроші телефон і зателефонували його дружині - вона прислала за нами таксі.

Чи знали ваші близькі, де ви, чи розшукували?

Ще на другий день після затримання мені дали подзвонити дружині і сказати, що я в міліції. Після цього ми не розмовляли до мого звільнення. Я передавав їй, що живий, через тих, хто виходив на обмін, але вона не уточнювала подробиць, боялась спілкуватись з тими, кого обміняли в "ДНР". Дружина подала заяву до міліції про моє зникнення ще 17 грудня 2014 року. 28 липня я прийшов тепер уже в поліцію, розповів їм всю історію. Слідча наче й не почула - написала, що я не знаю, ким був викрадений, і не маю ні до кого претензій. Проте хоч довідка є про викрадення - вона допомагає мені зараз поновити виплати за інвалідністю.

Дивитись відео 02:41

Доповідь експертів: хто катує і таємно утримує цивільних на Донбасі (21.07.2016)

Аудіо й відео до теми