1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Влада і ЗМI нові, а проблеми старі

Минулого тижня українському суспільству запропонували подробиці журналістського розслідування про те, як і якими предметами розкоші користується старший син президента країни Віктора Ющенка – Андрій. Згодом ця справа переросла у відкрите протистояння нової української влади і не менш оновленої преси.

Перемога для всіх. І для вільної преси теж?

Перемога для всіх. І для вільної преси теж?

Спершу інтернет-видання „Українська правда” у двох розлогих матеріалах з відповідними ілюстраціями надрукувало матеріал про унікальне для України і недоторканне для правоохоронців авто Андрія Ющенка за кількасот тисяч гривень і з чужоземними номерами, вельми дорогий мобільний телефон та, загалом, той спосіб життя, що його нібито провадить старший син глави держави. Попри спробу самого молодого фігуранта розслідування задовольнити журналістську цікавість листом, ця історія отримала продовження на прес-конференції глави держави, де Віктор Ющенко намагався відповісти на запитання про свого сина. Його намагання порозумітися з пресою вилились у відкритого листа до редакції „Української правди”. У ньому можна було прочитати про ставлення українського президента до свободи слова, але медійники очікували на вибачення. Як наслідок, за підписами кількохсот журналістів та причетних до ЗМІ осіб главі держави було публічно висунуто вимоги: вибачитися перед репортером „Української правди” та відповісти на всі запитання про прибутки своєї родини. Як твердить президент Академії української преси, професор Валерій Іванов поведінка журналістів цілковито вписується у гасла „помаранчевої революції”:

„Журналісти відчули себе вільними. Вони тепер не готові працювати за сценаріями авторитарного суспільства. І цей випадок з президентом це довів. Як тільки президент став поводити себе відверто некоректно, зверхньо щодо репортерів, то журналісти, можна сказати, повстали. В усякому разі протест президенту – це чітка вимога дотримання правил гри. Журналісти не мають бути підручними у президента Ющенка і не мають бути підручними в жодного президента чи в жодного уряду. Журналісти мають своє суспільне завдання – інформувати населення, аналізувати дії влади. І вони нині працюють значно краще, ніж працювали за Кучми”.

Водночас, за словами Валерія Іванова, влада у цьому ж контексті змінилася менше за пресу, що викликає в нього жаль:

„Зрозуміло, що будь-яка влада сама по собі за своєю суттю прагне до зміцнення своїх позицій, до авторитаризму. Очікування того, що журналісти будуть сприяти роботі влади – це просто нерозуміння ролі медіа”.

Тому вимоги журналістів до глави держави видаються президенту Академії української преси цілком справедливими. На думку Валерія Іванова, вони не перевищили своїх обов’язків, намагаючись з’ясувати походження прибутків президентської родини:

„Президент має обов’язок надати ці відомості. Особа такого високого рангу, її сім’я не може бути закритою. Ніхто не тягнув президента на цю посаду на аркані. Він пішов сюди свідомо і свідомо таким чином відкрив себе. Тим більше, що у нас президентська республіка, і ця людина надто багато вирішує в цій країні, щоби допустити, щоб її дитина їздила на таких машинах і витрачала такі гроші. Звичайно, тут є підозра в корупційних діях, і президент ніяк не відкинув ці підозри. Точніше відкинув, але не підтвердив це фактами”.

Який підхід у подібних випадках сповідують журналісти у Західній Європі? За словами Ільки Дегранж, речниці Німецької ради преси, німецькі працівники ЗМІ намагаються збалансувати право політика на приватне життя та право суспільства знати про суперечності поміж його словами та життям:

„Очевидно, що, якщо якась людина є кимсь видатним у громадському житті, у сучасній історії, то журналісти будуть розповідати про якусь частину її приватного життя. Проте якщо видатна людина, наприклад, політик усамітнюється у власному будинку і цим хоче показати, що він не прагне сторонньої уваги, то, як правило, німецькі журналісти поважають це бажання. Так, вони розповідають про приватне життя політиків, якщо, наприклад, приватне життя якогось політика цілковито суперечить його політичними виступами, тобто якщо він публічно пропонує або навіть проповідує якісь моральні правила, а в приватному житті зовсім їх не дотримується, це вже причина для німецьких журналістів про це повідомити, і це вже в інтересах суспільства”.

За словами Ільки Дегранж, німецький політик може домогтися захисту від надмірної уваги преси до його особистого життя і життя його родини. У Німеччині всі діти – не лише діти політиків чи інших видатних людей –перебувають під особливим захистом, що прописано у кодексі преси. Німецький канцлер нещодавно наполіг на тому, щоби про його доньку, яку він вдочерив у Росії, не повідомляли, і щоби її фото, яке було усюди, перестали публікувати. Як каже Ілька Дегранж, те ж саме стосувалося і доньки дружини Шредера, бо це – не тема для засобів масової інформації:

„Що ж до зарплатні канцлера чи прем’єр-міністра, то про це можна повідомляти. Але ж щодо авто сина чи доньки президента – це мало кого цікавить, це вже приватна річ. Окрім якщо не йдеться про такий випадок: авто купується в кредит, а грошей на його оплату нема, – про це вже повідомлятимуть усі ЗМІ. У кодексі преси є розділ, в якому дуже зрозуміло сказано, що приватне життя та інтимну сферу людини треба поважати. Проте поважається також і свобода преси”.

Очевидно, що у Німеччині ситуація дещо відрізняється від українських реалій. Йдеться і про рівень заможності та соціальної захищеності громадян, і про культуру інформаційних взаємин поміж суспільством, владою та ЗМІ. Але вище керівництво України на чолі з президентом Ющенком декларує саме європейський напрямок розвитку своєї держави, а в Європі закон здебільшого один для всіх. Ми усвідомлюємо, що нашому журналу бракує позиції родини Віктора Ющенка, але, на жаль, речниця президента Ірина Геращенко впродовж двох робочих днів не реагувала на наші дзвінки. Раніше її мобільний телефон дещо ліпше виконував функцію містка поміж владою і пресою.

  • Дата 27.07.2005
  • Автор Юрій Залізняк, Світлана Смородіна
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AOEu
  • Дата 27.07.2005
  • Автор Юрій Залізняк, Світлана Смородіна
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AOEu