1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Важка сповідь Ґюнтера Ґраса

Мистецький та й не тільки світ Європи був ошелешений несподіваною сповіддю метра німецької літератури, нобелівського лауреата Ґюнтера Ґраса. Один з чільних моралістів світу зізнався, що свого часу був есесівцем. Чому так довго Ґрас зберігав це в таємниці, чому вирішив урешті-решт оприлюднити цю інформацію? Про це ми поговоримо в нашому журналі.

default

Зізнання Ґюнтера Ґраса, яке прозвучало в інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung, спричинило ефект вибуху бомби: 17-річним юнаком він належав до 11-ї танкової дивізії Waffen-SS. Причому до однієї з найжорстокіших організацій, які колись знала історія людства, до елітного загону націонал-соціалістичного режиму юний Ґюнтер вступив добровільно.

Ця темна деталь в біографії великого письменника досі залишалася таємницею. Навіть особистий біограф Ґраса Міхаель Юрґс був спантеличений і обурений. Адже він завжди вважав письменника еталоном честі й моральності:

„Коли я тепер чую від нього промови, які стосуються історичної вини німців, то мені хочеться запитати: А ти, дорогий Ґюнтере Ґрасе? Чи правильніше – Ви дорогий Ґюнтере Ґрасе, адже я ніколи не наважувався йому тикати. Це залишиться тепер брудною плямою, з якою йому доведеться жити. Зрештою кожен, хто ним захоплювався, тепер відчуває розчарування”.

Детальніше про перебування Ґраса у лавах „Waffen-SS“ можна буде дізнатися із автобіографічної книжки „Тереблячи цибулю”, котра має вийти у світ наступного місяця. Підставою для написання цієї книги, як зазначив у інтерв’ю сам письменник і стало його замовчування незручного біографічного моменту всі ці роки.

Реакція у мистецькому середовищі на інтерв’ю Ґюнтера Ґраса була дуже неоднорідною: від нищівної критики – до розуміння і цілковитого пробачення. Знані німецькі письменники як от Мартін Вальзер, Вальтер Єнс, Еріх Льост висловили підтримку своєму колезі. Навіть 83-річний Ральф Джордано, котрий як єврей зазнав переслідувань у часи націонал-соціалізму, похвалив Ґраса за мужність сказати правду:

„Не так страшно допуститися якоїсь політичної помилки, значно страшніше намагатися від неї відхреститися як зовнішньо, так і внутрішньо. Грас всі ці роки, а я в цьому переконаний, вів внутрішню боротьбу. І нарешті він зробив це відкрито. І до цього я можу лише додати: Ґюнтере Ґрасе, добре, що Ви так вчинили”.

Як Ґрас потрапив у лави СС, про це він розповів у газетному інтерв’ю. Ще 15-річним хлопцем він просився в допоміжну групу підводного флоту. Аби, як він стверджує, вирватися з рамок сім’ї. Але туди Гюнтера не прийняли. І лише в останні місяці війни його таки призвали на службу і саме в лави „Waffen-SS“. Зрозуміло, що тоді ще мало хто з німців знав про страшні злочини есесівців, а поготів – сповнений романтики 17-річний юнак. Це вже пізніше він себе не раз картав за свою необізнаність:

„Наприклад я досі не можу відповісти на запитання: як так сталося, що ти, такий цікавий, такий спраглий знань, аж до самого кінця вірив у переможне завершення війни”.

Проте, мало який критик закидає нобелівському лауреату його юначу необізнаність і факт приналежності до СС. Головний закид стосується багаторічного мовчання Ґраса, котрого вважали у Німеччині авторитетною моральною інстанцією. Адже він, найзнаменитіший німецький письменник повоєнних часів, – ще 1959 року прославився на цілий світ своїм романом „Бляшаний барабан” за те, що не побоявся розглянути в усіх аспектах тему історичної провини німців. Він завжди відстоював позицію, що треба відповідати за своє минуле.

Особливо великий внесок, народжений у Ґданську Ґюнтер Ґрас зробив для налагодження німецько-польських стосунків. За це його земляки й нагородили званням почесного громадянина міста. Хоча тепер колишній польський президент Польщі Лєх Валенса заявляє, що треба відібрати в Ґраса цей почесний титул.

Звучать також заяви про необхідність позбавити Ґюнтера Ґраса Нобелівської премії чи принаймні звання лауреата. Але чи має це сенс? Адже цієї нагороди автор удостоївся не за свою біографію, а за внесок у світову літературну спадщину. Хоча літературний критик Гельмут Карасек припускає, що, якби приналежність Ґраса до СС була б відома раніше, то важко сказати, чи став би він нобелівським лауреатом:

„Я дивлюсь на цю проблему так: якщо міркувати із суто цинічних позицій, то може Ґрас мовчав, щоб не ризикувати Нобелівською премією”.

Що ж, це ще одна з версій мовчання Ґраса. Але чому він заговорив, причому саме зараз? Дехто вважає так: існувало побоювання, що з відкриттям архівів часів націонал-соціалізму ця історія раніше чи пізніше й так вийде на світ. Хтось стверджує, що це була потреба висповідатись на схилі років. Існує теж думка, що Ґрас просто хотів загострити увагу до своєї автобіографічної книги. І можна впевнено сказати, що це йому вдалося.

Любомир Петренко

Також за темою