1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Політика й суспільство

Боротьба з перемитництвом – справа не лише країн-”експортерів”

Про Україну у західних ЗМІ зараз говорять і пишуть набагато більше, ніж, приміром, рік тому. Але якщо ще у січні основною ”українською” темою було: чи може коли-небудь Україна вступити до ЄС, то тепер на першому плані – візовий скандал та жертви торгівлі людьми.

default

Статистика свідчить про те, що кількість виданих зокрема в Києві німецьких віз помітно зросла за 2000-2002 роки, тобто за період, якого стосується нинішній візовий скандал. Сам факт, що близько трьохсот тисяч українців у графі ”мета подорожі” до Німеччини написали ”відвідати Кельнський собор”, викликає підозри. Фактом зрештою виявилося те, що в країнах ЄС додалося нелегальних працівників та повій, у тому числі примусових.

Наприкінці двадцятого століття різниця між бідними та багатими країнами стала величезною. Це не могло не призвести до соціально-політичних перекосів і, стало ”золотою жилою” для перемитників, які грають на різниці рівнів життя, як на валютній маржі. Говорить Іветта Бартенкова, керівник підрозділу з дослідження проблем торгівлі людьми громадської організації ”Anti-Slavery International”, що в Лондоні:

”Перемитництво чоловіків, жінок та дітей – це нині глобальна проблема. Але, якщо говорити особливо про країни Центральної та Східної Європи, то тут певну роль відіграють кілька факторів. Одним із них, очевидно, є економічна ситуація, що штовхає людей на спроби пошуку альтернативних шляхів заробітку. І якщо це неможливо в їхній країні, вони намагаються знайти можливості в інших місцях, наприклад, у Західній Європі чи Сполучених Штатах. А оскільки немає легальних шляхів для цих осіб дістатися до роботи, але є потреба в робочій силі у Західній Європі, то це перетворюється на сферу діяльності торговців і перемитників. Вони просто користаються зі стану справ, за якого з одного боку є потреба заробітку, а з іншого – потреба у дешевій робочій силі”.

Такі потреби обопільні, хоча в ЄС це визнають не дуже охоче. Тому, вважає представниця організації "Anti-Slavery International”, відповідальність за це мають взяти на себе і багаті країни також. Іветта Бартенкова:

”Нині проблема перемитництва людей сприймається здебільшого, як відповідальність країн, звідки походять ці особи. Але ми переконані, що вимоги зросли, і країни Західної Європи зобов”язані визнати: допоки буде попит на робочу силу, люди мігруватимуть. Тому для всіх сторін буде краще, якщо вдасться керувати міграційними процесами”.

Політика щодо тих осіб, які вже нелегально ввезені до країни, теж має бути інакшою, вважає пані Бартенкова:

”На мою думку, коли ми говоримо про те, що має бути зроблено для цих людей з боку країн призначення, тобто країн Західної Європи, ключовим є забезпечення їх основними правами. Їм зобов”язані надати принаймні право на тимчасове перебування в країні, аби вони могли вирішити, чи варто вживати юридичних заходів проти їхніх перемитників. Вони потребують цілий спектр підтримки, яка не повинна обмежуватися медичною допомогою, доступом до навчання та заробляння грошей.”

Країни-експортери ”живого товару”, серед яких і Україна, намагаються боротися з цією проблемою, інформуючи громадян. Певною мірою це вдається, хоча, як зазначає Катерина Черепаха, координатор проекту з надання соціальної допомоги потерпілим організації ”Ла Страда-Україна”:

”...не можна сказати, що кількість людей, які хотіли б виїхати за кордон працювати, зменшується. Погані економічні умови, відсутність соціального захисту, неможливість знайти добре оплачувану роботу спонукає людей шукати собі кращої долі за кордоном. Щоправда, українці вже більше обізнані з ситуацією. Ми це відчуваємо, коли люди телефонують на гарячу лінію і питають, як можна себе захистити ще до виїзду, як перевірити фірму, яка пропонує працевлаштування. Але все одно велика кількість потрапляє до торговців людьми.”

На питання, які засоби були б більш дієвими, Катерина Черепаха відповіла так:

“Збільшення кількості робочих місць, кращої оплати. І це політика країн призначення – більш жорстке ставлення до осіб, які зловживають з проблем нелегальних працівників. Найкращим виходом було б встановлення регламентованих відносин між Україною та країнами призначення щодо можливості легальної роботи громадян України”.

Якщо люди їхатимуть за кордон працювати легально, всі умови будуть дотримані й всі права захищені, можна буде говорити про те, що це буде більш безпечно і люди зможуть відстоювати свої права, підсумовує Катерина Черепаха.

  • Дата 16.02.2005
  • Автор Ірина Кащей, Юрій Залізняк
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AOH2
  • Дата 16.02.2005
  • Автор Ірина Кащей, Юрій Залізняк
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/AOH2