1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Борис Акунін: Путін у будь-якому разі скінчить погано

В інтерв’ю DW відомий письменник Борис Акунін порівняв сьогоднішню ситуацію в Росії з часом між двома російськими революціями та розповів про своє ставлення до подій в Україні.

Російський письменник Борис Акунін

Російський письменник Борис Акунін

Російський письменник Григорій Чхартишвілі, більш відомий під своїм літературним псевдонімом Борис Акунін, прибув до Німеччини для участі у щорічній німецько-російській конференції "Потсдамські зустрічі", що відбулася 15-17 червня. На конференції він зачитав уривок із своєї книги "Чорне місто", дії якої проходять напередодні Першої світової війни.

Deutsche Welle: Чи проводите Ви паралелі з нинішньою ситуацією?

Борис Акунін: Події у моїй країні дуже нагадують мені те, що відбувалося сто років тому. Тобто період між двома революціями: початок реакції, повернення до архаїки, жорстокість норовів, демонізація опонентів. Усе це ми спостерігаємо і у сьогоднішній Росії, але, на щастя, (не хотілося б зурочити) на дуже зниженому і пом’якшеному рівні. У даний момент ми спостерігаємо вибух "ура-патріотизму", який дуже схожий на вибух "ура-патріотизму", що охопив Росії напередодні Першої світової війни, але думаю, що і другої революції не доведеться довго чекати.

Як вийшло так, що Ви стали одним із тих діячів російської культури, які не піддалися цьому "ура-патріотизму"?

Не піддалося дуже багато діячів. А що стосується тих, що піддалися, то серед них є люди, які щиро так думають, котрим щиро подобається все, що робить Володимир Путін. Є люди, які вважають, що демократія - це не російський шлях. Але є і інші, які підтримують офіційну лінію, оскільки вони не мають свободи. Людині, у якої є театр, музей чи який-небудь великий проект, або тому, хто залежить від держави, доводиться робити вибір, що для нього важливіше: професія чи громадянська позиція. Людині зовсім вільної професії, яка ні від кого не залежить, на кшталт мене, дуже легко говорити про те, що думаєш насправді. Є папір, комп’ютер та російський алфавіт, більше тобі нічого не потрібно.

Якщо говорити про людей, які "щиро так думають", то невже в Росії є ґрунт для антиукраїнських настроїв?

Справа не в антиукраїнських настроях. Їх, мабуть, в Росії немає…

А всі ці ярлики: фашисти, бандерівці, хунта?

Це все політична риторика. Обурення українським Майданом викликане тим, що Україна виходить зі сфери політичного впливу Кремля, а з точки зору кремлівських правителів це погано і неправильно. Вони в ХХІ столітті продовжують мислити категоріями ХХ століття, коли прямому політичному впливу надавалося гіпертрофоване значення. Зараз набагато важливішу роль відіграє економічний та культурний вплив. Вони цього не розуміють, у цьому вся проблема.

Михайло Ходорковський вважає, що Україна зможе стати свого роду лабораторією. Тобто якщо Україні вдасться стати нормальною правовою державою, то це слугуватиме прикладом і для Росії. Ви погоджуєтеся?

Дай Бог, щоб так склалося. З моєї точки зору, найважливіше те, як себе зараз поведе новообрана українська влада. Я вважаю, що Майдан - це антикорупційна революція. Якщо нова влада буде такою ж корумпованою, нічого доброго з цього не вийде. Нова влада має поводити себе бездоганно.

Нещодавно Ви виступили з прогнозом, що діюча система влади в Росії довго не протримається, що Росія у недалекій перспективі стане нормальною демократичною державою. На чому ґрунтується Ваш оптимізм?

На знанні історії. На твердому розумінні того, що автократичний режим архаїчний та неефективний. Я говорю не з точки зору абстрактних ідей та етики. Цей режим просто не може довго керувати такою великою і складною країною. Він економічно і організаційно неефективний. В ХХІ столітті неможливо керувати Росією за допомогою "ручного управління", що здійснюється однією людиною, без механізму громадського контролю, стримування і розподілу влади. Це все закінчиться банкрутством, передусім, економічним.

Борис Акунін читає уривок зі своєї книги

Борис Акунін читає уривок зі своєї книги

Ви якось назвали Росію нащадком "Золотої орди". Чим ви пояснюєте ментальний розрив між Росією і Європою, який все більше поглиблюється?

Ми такі, які є, така у нас генетика. Коли я кажу, що російську державу за великим рахунком можна вважати нащадком не візантійської чи західноєвропейської, а золотоординської традиції, то це не означає, що я вважаю, що це зовсім погано. У цьому є свої сильні і слабкі сторони. У золотоординській спадщині не все так жахливо. Там є дуже продуктивні сильні аспекти.

Коли ми говоримо про європейський або неєвропейський шлях розвитку, то зазвичай ми маємо на увазі одну просту річ: демократія чи не демократія. Тобто ступінь участі суспільства в управлінні державою. Але ми знаємо чимало прикладів країн з традиціями дуже сильної держави, які пізніше, в результаті еволюції, стали управлятися інакше.

Наприклад, Японія, Німеччина. Мені здається, що в Росії сильна держава, безумовно, потрібна, у всякому разі у перехідний період. Але вона не обов’язково має бути жорстко централізованою, у ній мають бути не поверхневі, а суттєві риси справжнього федералізму. Крім того, для Росії, де сильно укорінені традиції свавілля і корупції, дуже важливі демократичні інститути, контроль з боку депутатів, нехай не зажди незалежних. Дуже важливо забезпечити контроль хоча б з боку "різнозалежних" засобів масової інформації. І, звісно ж, неможливо жити в країні, в якій немає незалежного суду.

Ви оцінюєте ментальний вік Росії у 15-16 років. Грають гормони?

Гормони, звісно, грають. Це вік, у якому людина ще погано навчилася себе дисциплінувати, погано розуміє свою відповідальність. А головне: вона погано розуміє наслідки своїх дій. Так, у цьому сенсі ми - нація, яка ще не переросла перехідний вік.

А у Вас не виникає бажання плюнути на все і поїхати?

Виникає. Періодично. Особливо зараз. Мені стало тяжко і неприємно знаходитися в країні через розпал шовінізму та ура-патріотизму. Я від’їжджав у Берлін з Москви і милувався рекламними щитами, розвішаними по всьому Кутузовському проспекту, на яких опозиція зображена у вигляді дияволів. І я там фігурую з копитами. А це ж моя країна і моє місто.

Як ви у цьому контексті оцінюєте шанси протестного руху? Чому він не такий масовий, як був в Україні?

В Україні мільйони вийшли на вулиці, бо людям там дуже погано жилося. На щастя, у Росії люди більш забезпечені. Поки ситуація такою залишатиметься, мільйони на вулицю не вийдуть. На вулицю люди виходили в Москві не з економічних причин, а з етичних, естетичних. Вони хочуть жити в іншому суспільстві, брати участь в управлінні державою, їм нестерпно дивитися на те, що відбувається в державі, на безсоромність, на розгул корупції, на брехню. Але жоден естетичний рух не може стати особливо сильним в політичному сенсі.

А чи є взагалі сенс у сьогоднішній ситуації заохочувати до протестів, чи це означає лише підставлятися?

Дуже складне питання. У мене таке відчуття, що на нинішньому етапі у прихильників політичної еволюції, до яких належу і я, порядок денний завершений. Те, що ми намагалися робити останнім часом, і те, що у нас не виходило - передусім через тупість і недалекоглядність російської влади, - було для неї способом мирного переходу. Влада цього не зрозуміла. Зараз вона себе позбавила такої можливості. У Володимира Путіна вибору уже немає. Він у будь-якому разі скінчить погано. Це станеться або у вигляді палацового перевороту, або соціального зриву. Коли система відмовляється від виборів, вона не залишає народу вибору.