1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Богдан Ступка: Футбол і театр мають дуже багато спільного

Футбол і театр мають дуже багато спільного, вважає метр Богдан Ступка. Українським футболістам, які цими днями виборюють визнання на чемпіонаті світу у Німеччині, художній керівник київського драматичного театру імені Івана Франка радить побільше імпровізувати.

default

Адже цікава імпровізація – ключ до успіху і до сердець глядачів. Ефективність цієї формули Богдан Ступка довів під час перших після багаторічної перерви гастролей театру Франка у Харкові.

Націо­нальний академічний драматичний театр імені Івана Франка привіз до Харкова десять вистав. Вже перша з них, за мотивами твору Івана Франка „Украдене щастя”, зібрала повну залу і це при тому, що цього вечора на футбольному чемпіонаті світу дебютувала українська збірна. Після однієї з вистав художній керівник столичного театру, народний артист України Богдан Ступка дав інтерв’ю „Німецькій хвилі”.

- Богдане Сильвестровичу, яким ви бачите шлях до успіху: через експеримент чи ака­де­мічність?

„Тут я би так відповів, що можна здивувати і традиційною постановкою; можна здивувати і екс­периментальною, і авангардною постановкою спектаклю, драматургії. Я максималіст у роботі, але я не є крайній такий максималіст в експериментах. Бо це все-таки національний театр, і треба бути дуже обережним. Робити експерименти обов’язково необхідно - інакше не буде прогресу в театрі: він просто закостеніє, буде як якась вода в болоті“.

- Вистава „Соломія“, яку Ви привезли до Харкова, доволі сміливий експеримент?

- "Це ідея Олександра Біло­зу­ба: це його ідея, це його хореографія, — це все-все його. І ми зробили хореографічну драму. Мені сказали: „Навіщо ти це робиш? Це для оперного театру!“ Я кажу: „Раніше не було ні оперного, ні драматичного — був просто театр, де і співали, і танцювали, і говорили“. Це був синтетичним мистецтвом — театр“.

Український театр, у традиційному чи експериментальному виконанні, за межами країни, на жаль, мало відомий...

- „...а український театр повинен, я думаю, прориватися у світ, у Європу. ... Якби вдалося нашому театру вступити в таку євроспілку, євросоюз — там двадцять театрів, — то ми могли би і розповсюджувати нашу українську драматургію. [Якщо ти вступаєш туди — зна­чить, перекладається вона англійською, французькою чи італійською мовами... І це дасть нам можливість робити фестивалі! Ці кращі театри Європи — їх двадцять — вони дають підйомні для початку фестивалю, якусь там певну суму грошей, знаходити спонсорів: і можна проводити не тільки в Києві — проводити і в Харкові, чи в Чернігові, чи в Дніпропетровську, чи у Львові. Всюди можна проводити цей фестиваль. І кращі сили єв­ро­пей­ські будуть приїжджати, і ми будемо дивитися ці вистави. Це дуже й дуже така благо­род­на мета“.

- Цими днями увага шанувальників футболу прикута до першості у Німеччині. Скажіть, а Ви любите фут­бол?

- „Я люблю футбол! Я навіть поєдную футбол із театром, знаєте“.

- Ви вбачаєте у цих двох видовищах щось подібне?

„Є подібне! Є дуже багато подібного.Правила є, традиції є, канони є і так дальше. Але — притаманні і там і там: творчість, ім­про­візація! Якщо там цікава імпровізація — то ми виграємо. Якщо на сцені цікава ім­про­ві­за­ція — то виграємо і артисти, і глядач від цього.Я колись слідкував за Валерієм Лобановським, як він хитався: адже він любив хитатися — отак сидіти... І я це взяв, використав в „Украденому щасті“. Це ще у Львові, я там грав: „О, Ло­бановсь­кий — я повторю...“ І коли іде вже такий жорстокий діалог між Михайлом Гур­маном і Миколою Задорожним: „Що ж ти робиш?!. Чого ж ти пропиваєш?!. Чи то ладно так?..“ А він каже: „Ладніше, ніж чужу жінку на гріх наводити!“, — я в той час отак хитаюся. Це все дякуючи нашому видатному тренеру українському Валерію Лобановському. ...Футбол має бути артистичним. Це ж гра!.. Це імпровізація!.. Там, де нема артистизму, — футбол не цікавий. Нема артистизму в спектаклі — спектакль не цікавий!