1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Блокада Ленінграда: 60 років по тому

Небагатьом містам довелося пережити під час Другої світової війни таку трагедію, як Ленінграду. Майже 900 днів - з вересня 1941 року по січень 1944 тривала блокада цього міста. Гітлер ставив собі за мету знищити ленінградців, заморити їх голодом, а саме місто просто стерти з карти. 27 січня 1944 року блокада Ленінграда завершилася. "Говорить Ленінград. 19 година 58 хвилин 27 січня 1944 року. Ми ввімкнули наш мікрофон в центрі міста, на Невському проспекті. Від малого до старого - всі вийшли на вулицю, всі хочуть побачити й почути салют, щоб на все життя запам"ятати ці неповторні хвилини. Настає урочиста мить, яку Ленінград ніколи не забуде - салют Ленінграда!" Так звучав голос Ленінграда 60 років тому. Так завершилася трагедія, яка забрала життя загалом до трьох мільйонів людей. Із них два мільйони загиблих - це солдати - як радянські, так і німецькі. В самому місті за 900 днів блокади загинули близько мільйона мирних жителів. Про точну кількість жертв нам не доведеться дізнатися, певно, ніколи. Говорить Дмитро Сотчихин, науковий співробітник Музею оборони й блокади Ленінграда: "На Нюрнберзькому трибуналі мова йшла про 641 тисячу загиблих мирних жителів. За останніми підрахунками істориків, ця кількість складає не менше 800 тисяч, за іншими даними в Ленінграді під час блокади загинули до мільйона осіб". Російський історик розповідає, що повоєнна статистика прирахувала до загиблих лише корінних жителів Ленінграда. Насправді ж перед облогою міста в ньому було дуже багато біженців. Дмитро Сотчихин: "Вони не знали, що відбувається насправді. Якщо послухати зведення Інформбюро того часу, то в них йшлося то про те, що німці наступають, а ми відбиваємося, то про те, що ми раптом переходимо в успішний контрнаступ. Просто неможливо було щось зрозуміти". Саме біженці, які не були зареєстровані, а отже не мали навіть права на хлібні картки, стали першими жертвами блокади Ленінграда. Вони померали від голоду, замерзали на вулицях, їхні тіла наповнювали анонімні могили на Піскарьовському та інших цвинтарях міста... Блокада й війна - складні й болючі теми, як для Росії, так і для Німеччини. Для німців, певно, навіть більше, ніж для будь-кого іншого. Незабаром має побачити світ присвячена блокаді Ленінграда книга Йорґа Ґанценмюллера. Впродовж кількох років історик з міста Фрайбурґа працював у російських і німецьких архівах. "Ленінградська трагедія була від початку не військовою операцією, а свідомим і цілеспрямованим геноцидом, метою якого було знищення людей" - така головна ідея книги Йорґа Ґанценмюллера. Ця страшна правда, яка ґрунтується на історичних документах, суперечить одразу двом міфам: радянському міфу про героїчну оборону міста й німецькому міфу про "військову операцію на північно-західному фронті", розповідає Йорґ Ґанценмюллер: "Німецькій стороні було зручно розглядати блокаду як суто військову операцію, оскільки все, що там відбувалося, насправді було геноцидом. Німеччині важко дається усвідомлення скоєних Вермахтом злочинів. Коли цей процес почався, основну увагу було сконцентровано на знищенні євреїв. Що стосується злодіянь, які чинив Вермат проти решти цивільного населення Радянського Союзу, чи, приміром, Польщі, то вони дещо відійшли на другий план. А блокада Ленінграда розглядається виключно, як подія воєнної історії". В західній історії поширена думка, що блокада Ленінграда була до певної міри спровокована радянською стороною. Приміром, закликом Ворошилова до повстання на випадок, якщо до міста ввійдуть німецькі війська. Йорґ Ґанценмюллер: "Так, саме в такий спосіб цей злочин виправдовувався тоді й виправдовується донині. Тобто, існує думка, що була загроза народного повстання. Втім, усі документальні джерела вказують на те, що стартегічне рішення щодо Ленінграда ухвалювалося не з міркувань збереження живої сили, а саме з метою знищення жителів міста. А щодо закликів Ворошилова, то вони добре пасували нацистам. Геббельс писав про це в своєму щоденнику, натякаючи на те, що тепер він знає, як виправдати блокаду перед світовою спільнотою". Епоха активного осмислення Другої світової війни припала в Німеччині на 60-ті - 70-ті роки, тобто на час холодної війни. Тоді "ґенерація дітей війни" намагалася зрозуміти, що ж відбувалося в Ленінграді, але їхні спроби наштовхувалися на монументальний міф про "героїчну оборону міста", каже Йорґ Ґанценмюллер: "Радянська сторона відмовлялася розглядати Ленінградську трагедію з позиції її жертв. Наголошуючи на міфі про героїчний захист міста, вона цілковито відкидала можливість розглядати всю ситуацію, як геноцид. Адле ж від першої директиви Гітлера у вересні 1941 року й до останніх днів блокади вся стратегія була спрямована на знищення жителів міста. Командуванню було заборонено приймати здачу міста, навіть якщо таку запропонують. Існував навіть наказ заганяти ленінградців назад до міста, якщо вони намагатимуться його залишати. Вермахт не було "зупинено радянськими військами", він сам навмисно розташувався на позиціях навколо міста, щоб заморити його голодом. Вермахт не мав намірів брати Ленінград". Попри такі заяви, тема блокади Ленінграда як цілеспрямованого знищення цивільного населення, є ще не настільки добре дослідженою в Німеччині, як, наприклад, післявоєнна блокада Західного Берліна радянськими військами, кажуть історики: "Так, це спроба витіснити цю тему із свідомості", - каже німецький історик Петер Ян, директор музею Другої світової війни в Карлсгорсті під Берліном, який є поки автором чи не єдиної німецької книги про блокаду Ленінграда: "Ми витісняємо із свідомості ті страждання, що заподіяли неєврейському цивільному населенню Радянського Союзу. Ми чинимо так, щоб не мати на нашому колективному сумлінні ще один "злочин сторіччя", - переконаний німецький історик Петер Ян.

Анастасія Рахманова, Леся Юрченко