1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

„Берлінале”-2006: фільми про життя без прикрас

56-й Міжнародний кінофестиваль „Берлінале” добігає кінця. Залишився тільки один фінальний акорд – оголошення переможців та вручення нагород: „Золотого ведмедя” за кращий фільм та кількох „Срібних ведмедів” режисерам, акторам та авторам музики. І хоча фаворити вже визначені, про рішення жюрі стане відомо тільки в суботу ввечері.

default

Традиційне для цього фестивалю – серйозне та гостро соціальне кіно, тут не популярні солодкі мелодрами і майже не буває хеппі-енду. У конкурсній програмі було показано 19 фільмів. Один із претендентів на „Золоте ведмежа” – картина Майкла Віттерботтома „Дорога в Гуантанамо”. Німецький режисер показує трьох британських мусульман, яких в Афганістані прийняли за терористів. Без вини винних на два роки запроторили за ґрати на військовій базі США „Гуантанамо” на Кубі, де їм довелося пройти через тортури та повну ізоляцію від зовнішнього світу.

Шокуючими картинами випробував публіку режисер психологічної драми “Свобода волі” Матіас Ґласнкер. Чоловік, який відсидів за неодноразове зґвалтування, виходить на волю, однак примари минулого не дають йому спокійно жити. Фільм закінчується трагедією і ставить складне питання суспільству – як бути із невиправними сексуальними злочинцями.

Відібрані до конкурсної програми 19 картин викривали таємні махінації влади та бізнесу, показували долю дітей, які з’явилися на світ у результаті зґвалтування жінок солдатами в Сараєво, досліджували хроніку найдовшого в історії США процесу проти вождів мафії. Не обійшлося без футболу – іранський фільм про те, як нелегко в Ірані бути жінкою та вболівати за футбол. Переодягнута в чоловіка героїня намагається пройти на стадіон, де пройде кваліфікаційна гра до Чемпіонату світу з футболу. Однак жінки на стадіоні не бажані – сміливицю арештовують. Уся тематика – традиційний для „Берлінале” набір соціального та політичного, а в ньому – маленька людина, залишена зі своїми проблемами сам на сам. Говорить директор фестивалю Дітер Косслік:

„По завершенню „Берлінале” ми констатуватимемо, що фільми, і не тільки німецьких режисерів, піднімають теми, які дійсно є серед нас і у нас, у тих державах, де ми живемо. Тому я часто повторював режисерам: „Чому ви не робите фільмів, де йдеться дійсно про нас самих?”. І нині це дійсно так. Картини дуже сильні й показують світ, у якому ми живемо”.

Після ближчого знайомства з брутальним світом залишки оптимізму можна збирати на фестивалі дитячого кіно. В ньому брав участь і український режисер-аніматор Степан Коваль. У 2003 році київський режисер привіз з Берліна додому „Срібного ведмедя” – за анімаційний фільм „Йшов трамвай №9”. Цього разу в арсеналі режисера – „добра” українська казка про злидні. Вередливі створіння поселяються в хатці роботящих Петра та Марічки і господарі не можуть їх позбутися. Молодій публіці український фільм сподобався, кажуть оці дівчата:

„Так, мені теж сподобалося, дуже весело. Особливо, як ці, як їх звати, злидні, як їх постійно відносили кудись, а вони таки поверталися назад”.

Знятий у рамках російського проекту „Гора самоцвітів” мультфільм „Злидні” власними силами і коштами режисера озвучений українською. Усі персонажі, яких старанно ліпили з пластиліну та знімали протягом дев’яти місяців, вже зруйновані. Та дещо Степан Коваль залишив собі на згадку:

„Взяв сопілку. Маленьку, просто в масштабі як сірник довжиною та шириною як сірника чотири. Нескладно зберігати її вдома”.

Як розповіла після показу співдиректор програми дитячого кіно „Берлінале” Меріон Редпед, комісії довелося вибирати із майже півтисячі запропонованих мультфільмів з усього світу. А вибрали тільки 21. Ці мультфільми конкурують за „Скляного ведмедя”, який теж вручатимуть сьогодні.

Інший український режисер Олександр Шапіро викликав суперечливу реакцію публіки. Його фільм з англійською назвою „Хеппі піпл” („Щасливі люди”) не має анітрохи політики. Стрічку продемонстрували в рамках Міжнародного форуму нового кіно Берлінале. Нагород там не передбачено, мета „Форуму” – продемонструвати нові тенденції світового кіно. В „Хеппі піпл” зірковий склад Федора Бондарчука, Віталія Лінецького, Костянтина Забайкальського показує життя так званих „крутеликів” - у яких повно грошей і які вигадують собі дедалі дурніші та небезпечніші розваги, що для них є філософією. Олександр Шапіро:

„Там немає чітко вираженого хронотопу, немає часу. Це фільм-мрія. Для кожного може розкриватися по-різному”.

Зала на першому показі фільму Шапіро була заповнена. Та вже через перші 10 хвилин звідти стали виходити розчаровані глядачі. Декого дратував швидкий темп фільму, хтось не збагнув сенсу сюжету.

Фільми Шапіро - не для широкої публіки, погоджується директор програми „Форум нового кіно” на „Берлінале” Крістоф Терехте:

„Що точно нове в цьому фільмі – це незвична драматургія. Йому наплювати, що хоче бачити глядач, він грається зі сподіваннями публіки. Час від часу треба цим публіку випробовувати”.

Якщо західна публіка чекає від українських режисерів історичних фільмів або документальних стрічок про „помаранчеву революцію”, то це добре, що є самостійні молоді режисери, які переймаються зовсім іншою тематикою, додає Крістоф Терехте. А колишні українці, які додивилися фільм до кінця, задоволені. Дехто з них аргументує так: „Нехай німецька публіка теж бачить, що Києвом їздять BMW останньої моделі”.