1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Беньямін Ґайслер: "Антисемітизм ірраціональний"

Кілька днів тому на київському кінофестивалі "Молодість" було показано фільм німецького документаліста Беньяміна Ґайслера "Знайти картини" про творчість письменника і художника Бруно Шульца. Фільм, життяукраїнців, коріння антисемітизму і шляхи його подалання стали темою розмови з режисером.

Польсько-єврейський письменник Бруно Шульц вважається одним з провідних літераторів 20-го століття. Його твори перекладені більш як двома десятками мов. Виставки з його малюнками і графічними роботами мандрують Європою, Америкою, побували вони, звичайно, і в Ізраїлі. У своїх творах він не просто змальовує світ, одночасно - через гротескні картини у формі казок, байки, фантастичні любовні історії, мікрокосмос стосунків батька і сина - він творить філософську ілюзію іншого світу. Життяі творчість цього візіонера міцно пов"язані з місцем, де він жив, з українським Дрогобичем. Розповідає автор фільму про Шульца Беньямін Ґайслер:

Під час німецької окупації Бруно Шульц, аби врятувати своє життя, розписав у 1941 -1942 роках фресками дитячу кімнату на віллі одного есесівця в Дрогобичі. 19 листопада 1942 року Бруно Шульц був есесівцями розстріляний. Після завершення Другої світової війни ці фрески - попри інтенсивні пошуки - ніхто не міг знайти. У лютому 2001 року під шаром штукатуркиі фарби вони були знайдені нашою знімальною групою. Досі вважалося, щоці зображення на стіні - не більше, ніж казкові картинки для дітей. Але Бруно Шульц був багатогранним митцем, а його твори часто мали підтекст. Ці фрески є, на мою думку, не чим іншим, як особистим баченням митцем голокосту в Дрогобичі. Є підстави вважати, що на цій картині зображені реальні постаті. Чоловік, який допомагав Бруно Шульцу малювати, говорив, що люди, зображені на фресках, були звичайні євреї з оточення Шульца. А на картині вони зображені як королі, пажі. Тим самим він дав їм те, чого їх хотіли позбавити - людську гідність. Але, на жаль, дослідження цієї картини наразі неможливі.

Чому - неможливі? Що сталося з фресками? Після того як польські та українські реставратори перед камерою знялиз фресок нашарування, частина фресок була в ході таємної операції нелегально вивезена до Ізраїля працівниками Музею голокосту Яд Вашем. Вчинок працівників Яд Вашем викликав хвилю обурення світової культурницької громадськості.

Після того, як ми знайшли ці фрески, ми негайно поставили до відома українське та польське міністерства культури. Я звернувся до мера міста Дрогобича з проханням забезпечити охорону цих картин. Він письмово запевнив мене, що неодмінно потурбується про це. На моє прохання, німецький уряд позитивно поставився до ідеї створення музею Бруно Шульца в Дрогобичі. Але працівники ізраїльського Музею голокосту Яд Вашем без відома української сторони демонтували частину цих картин. Очевидно, вони підкупили мешканців та представників місцевої адміністрації. Вивезення фресок однозначно суперечить законам України. У фільмі ми показуємо українських євреїв, які абсолютно не згодні з тим, що зробив Яд Вашем.

Але як могли продати за тридцять срібних свою культурно-історичну спадщину українці? Ось що думає з цього приводу Беньямін Ґайслер:

Я бачив в Україні жахливу бідність і розумію, що саме ця бідність була причиною того, що людей можна було підкупити, щоб вилучити фрески. Коли людина не має чого їсти, то власний живіт їй ближчий, ніж культура.

Нині, після таємної акції ізраїльтян, п"ять менших фрагментів знаходяться у Дрогобичі, три великі - в Ізраїлі. Беньямін Ґайслер намагався зняти для фільму ізраїльські фрагменти на плівку. Він попросив директораМузею голокосту дозволити йому це зробити. Але йому відповіли, що наразі музей не може їх показати. Нині десятки діячів культури України, Німеччини, Польщі, Америки, Ізраїлю за ініціативою < Беньяміна Ґайслеравиступили з відкритим листом щодо спадщини Бруно Шульца. Його серед інших підписали лауреат Нобелівської премії з літератури німецький письменник Ґюнтер Ґрасс та всесвітньо відомий польський композитор ідиригент Кшиштоф Пендерецкі. Говорить Беньямін Ґайслер:

Наші ініціативи спрямовані на те, щоб ці твори мистецтва, фрески повернути з Ізраїлю, знову звести разом з українськими фрагментами в Дрогобичі, у місці їхнього створення, аби розпочати їхню реставрацію, щоб нарешті побачити їх у всій їхній повноті. Там ми маємо намір створити і центр мистецький зустрічей імені Бруно Шульца. Це дало б можливість розпочати такий необхідний не лише мистецький, але й людський діалог.

У зв"язку з вивезенням картин постають не лише юридичні, але й моральні запитання: зрозуміло, що Бруно Шульц як митець належить українському та польському народам так само як і єврейському. Але таких художників, мислителів, письменників у світі чимало. Що штовхнуло ізраїльських мистецтвознавців на злочин, на те, щоб, ризикуючи назавжди втратити фрески, таємними, нелегальними методами вивезти їх з України?

Якби не було ніяких конфліктів між Україною та Ізраїлем, ці фрески не зникли б. Це очевидно. Така акція відбулася лише тому, що довір'я з ізраїльської сторони до Україні дуже мало.

Відкритих конфліктів між двома країнами немає. Тому причини напружених відносин євреїв та українців треба, вочевидь, шукати в непростій, аінколи й кривавій історії співжиття цих народів.

З того часу ятрять незагоєні рани. Я думаю, що як з українського, так і з єврейського боку в Ізраїлі існує якесь історично обґрунтоване патологічне ставлення до цього часу. Але ніхто не хоче про це говорити. Я не можу зрозуміти небажання займатися цією частиною історії. Коли я монтував цейфільм, для мене перекладала одна студентка з Івано-Франківська, якій я показав епізоди з фільму. Я хотів, щоб вона зрозуміла, що я роблю. Виявилося, що вона зовсім не знала, що і в Івано-Франківську, і в Дрогобичі поховано так багато євреїв. Коли вона довідалася, що там сталося, вона почала плакати, і це тривало дуже довго, поки я її не заспокоїв. Я думаю, поки люди не сприймуть усі перипетії міжнаціональних відносин як факт своєї історії, вони не зможуть зробити крок далі у майбутнє. Треба почати про це говорити. Лише тоді, думаю, зникне напруження між Ізраїлем та Україною. Наші ініціативи торкаються якраз того, щоб розпочати цей надзвичайно важливий діалог.

Яка ж роль митця в цьому процесі самопізнання, в цьому діалозі?

Зараз ситуація склалася так, що взагалі ніякий діалог не ведеться. Я не хочу з цим мовчки погоджуватися. Своєю знахідкою я поклав на себе певну відповідальність. Питання в тому, що буде далі: чи хочемо ми пам'ятати нашуісторію як ознаку того, що щось подібне більше ніколи не станеться, чи хочемо продовжувати нападати на синагоги, як це ставалося у Дрогобичі чотири рази за останні десять років. Я вважаю, що ми повинні примиритисяодин з одним, не йти на конфронтацію. Що має бідний єврей, який живе вУкраїні, до того, що іншим людям,українцям, тут зле ведеться? На це нема раціональної відповіді. Антисемітизм абсолютно ірраціональний.

  • Дата 01.11.2003
  • Автор Леся Юрченко, Віктор Тимчен
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCW
  • Дата 01.11.2003
  • Автор Леся Юрченко, Віктор Тимчен
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання http://p.dw.com/p/APCW