1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Арктика: останній вік льодоставу...

„Літо було холодним і непривітним. Вільних від криги вод ми майже не бачили. Наше судно ледве просунулося вперед. Уся надія на наступний рік. Можливо, нам більше пощастить з погодою...”

default

- занотував у бортовому щоденнику 1904-го року норвезький полярний дослідник Руал Амундсен. Окрім нього, на двадцятиметровому рибальському боті „Йоа” було ще шість відчайдухів, які наважилися пропливти з Атлантичного океану в Тихий повз береги Північної Америки. Лише влітку 1906-го, після третього зимування, експедиція нарешті дивом досягла Берингової протоки:

„Був момент, коли я мусив вирішувати: кидати на воду шлюпки й з них дивитися, як криги трощитимуть „Йоа”, чи все ж таки рухатися далі, знаючи, що кожної хвилини ми всі, до останньої миші, можемо піти на дно.”

Амундсен довів, що Північно-західний прохід існує. 100 років тому це стало подією головним чином для географів. Тоді ніхто не міг припустити, що відкриття нового водного шляху, колись матиме комерційне значення. Здавалося, що в цих широтах Льодовитий океан назавжди залишатиметься вкритим багатометровим крижаним панциром.

„Якщо виходити з останніх прогнозів, то вже в середині цього століття Арктика влітку цілком звільнятиметься від льоду. Через загальне потепління клімату, він танутиме навіть узимку. За даними кліматологів Національного центру США з дослідження атмосфери, 2040-го року багаторічний дрейфівний лід утворюватиме більш-менш великі поля тільки біля північних узбереж Гренландії та Канади. Чимало європейських науковців дещо обережніші в своїх розрахунках. На їхню думку, біла шапка на Північному полюсі планети зникне не раніше 2100-го – якщо, звичайно, людству вдасться суттєво зменшити викиди СО2. Але розбіжності виникають тільки щодо питання „коли””, -

каже Франк Каукер, експерт німецького Інституту полярних досліджень імені Альфреда Веґенера. За останні три десятиліття крижаний покрив Арктики зменшився майже на третину. На острові Гренландія танення льоду впродовж двох минулих років пришвидшилося на 250 відсотків. Снігова пустеля зникає на очах, а разом з нею – білі ведмеді, тюлені, моржі та решта менш помітних представників унікальної арктичної природи. Корінне населення Півночі та екологи безпорадно спостерігають за катастрофою. Судноплавні компанії та верфі поквапно готуються до нового вигідного бізнесу. Інженер гамбурзького Товариства морської техніки Йоахим Шварц:

„Хоч би як там було, протягом десятьох останніх років 30 відсотків льоду стало тоншим. Це робить арктичну водну трасу економічно привабливішою вже тепер. Шлях з Європи до Далекого Сходу та Азії таким чином можна скоротити в середньому на третину.”

Щоб допливти, наприклад, з Гамбурга до Токіо крізь Суецький канал та теплі моря, треба подолати понад 11 тисяч міль. Арктикою – трохи більше шести тисяч з половиною. В усі віки власники торговельних флотилій мріяли швидше доставляти шовк, чай, прянощі, а потім телевізори, плеєри, комп’ютерні чипи повз береги Канади або Росії. Але льодостав практично позбавляв їх цієї можливості. 1935-го року радянські судна вперше почали здійснювати полярним літом регулярні рейси Північним морським шляхом – від Карських воріт до затоки Провидіння. Частково за допомогою парових, а згодом і атомних криголамів. Але міжнародної навігації тут не існувало як за часів СРСР, так не складається з нею й нині.

...Карл-Гайнц Рупп – досвідчений капітан. Через хвороби лікарі заборонили йому виходити у відкрите море, тому весь свій час тепер присвячується пошукам оптимальної форми. Для суден, які незабаром мають перевозити сотні тисяч тонн вантажів Північно-західним проходом - трасою, що її відкрив Амундсен:

„Ніс – досить плаский, аби уламки криги опинялися під днищем і завдяки спеціальній формі корпусу спрямовувалися до стовщених лопатей гвинта, який і перемолочуватиме льодову масу. Ми не винаходимо заново криголам. Їх існує достатньо. Наше завдання – спроектувати велике транспортне судно, яке без проблем самостійно прокладатиме собі шлях серед відносно тонкого льоду.”

Спершу моделі з’являються на екрані комп’ютера. Потім їх будують із дерева й випробовують у вісімдесятиметровій ванні, вода в якій вкрита льодом. Таких „перегорнутих холодильників” у світі існує всього три. І всі вони стоять у гамбурзькому дослідному центрі. Німеччина є також одним із провідних виробників полярної навігаційної техніки.

„Пильнувати треба постійно: освітлювати тороси за допомогою спеціальних прожекторів для льоду, стежити за пересуванням айсбергів на екранах радарів, актуалізувати інформацію, що надходить від супутників”,-

пояснює Ульрих Бар, капітан великого судна арктичного класу MS Bremen. Воно вже сьогодні курсує західним маршрутом до Тихого океану, перевозячи, щоправда, не вантажі, а туристів. Чотиритижнева захоплива подорож слідами Руала Амундсена коштує від 16-ти до 38-ми тисяч євро. „І я не пам’ятаю, щоб якась каюта вакувала”, - каже речник фірми Hapag Lloyd - організатора круїзів:

„Щороку відбувається той самий феномен: як тільки стає відомо, коли ми плануємо черговий тур, надходить стільки дзвінків та мейлів, що, власне, відпадає потреба друкувати каталог чи рекламні проспекти. Клієнти резервують місця, навіть не очікуючи, доки буде встановлена остаточна ціна. Таке відчуття, наче всі квапляться побачити крижані тороси, що зникають.”

...Коли американський підприємець Пет Рой 10 років тому купив занедбані портові споруди та обладнання в Черчелі, його вважали божевільним. Ціну канадська влада запросила суто символічну – сім доларів. Цей порт у Гудзоновій протоці розташований майже за Полярним колом, а Черчель – найбільше місто в безлюдній окрузі – не налічує й тисячі душ. Сьогодні море біля островів та північного узбережжя Канади дедалі більше місяців на рік залишається вільним від льоду. Інтуїція бізнесмена не підвела Пета Ройя: майбутня водна магістраль пролягатиме й повз його гавань. Незабаром інвестиції швидко окупляться. Технічна допомога та обслуговування великих суден, за приблизними підрахунками, даватимуть прибуток у 100 мільйонів доларів щороку.

„Я сказав би так: за десятиліття Північно-Західною трасою почнуть ходити перші контейнеровози”, -

переконаний інженер гамбурзького Товариства морської техніки Йоахим Шварц. Уряд Канади довго не сприймав поважно такі прогнози, однак нині очевидно, що доведеться не лише значно збільшувати флотилію водної поліції для регулювання руху, а й розбудовувати службу берегової охорони, яка була непотрібна там, де територію надійно захищали від уторгнень „вічні” крижані вали. Завчасної підготовки до нової ери в історії мореплавства вимагають і природоохорнці. Хоч би як прогресувало потепління, арктична акваторія звільнятиметься від пакової криги поступово. Її обриси мінятимуться щосезону, загроза аварій буде надзвичайною. „Якщо якийсь танкер проллє мазут за тисячі кілометрів від великих населених пунктів, ми будемо неспроможні обмежити наслідки такої катастрофи, - застерігає Всесвітній фонд дикої природи. – Незвідані простори Арктики, її потенційні ресурси нафти та газу манять людство, як колись Дикий Захід. Але для чутливої полярної екосистеми вистачить одного необережного кроку, аби її крихка рівновага порушилася безповоротно, назавжди.”

За матеріалами німецьких ЗМІ

Також за темою