1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Андрій Курков: „У минуле дороги немає”

За два роки після „помаранчевої революції” відчутно змінився не лише політичний, але й культурний імідж України. Потенціал для „європейського прориву” українці використовують по-різному: політики дедалі більше уособлюють перманентні кризи і втрачені шанси. Тим часом митці вже стали „свояками” на престижних культурних форумах Європи. З нагоди другої річниці „Майдану” слово не комусь із політиків, а

default

письменнику - Андрію Куркову.

Пане Курков, що втратила Україна за ці два роки, які минули після помаранчевої революції, і що набула?

„По-перше, не вона втратила, а революціонери втратили імідж революціонерів. Що вона набула? Мабуть, розуміння, що нове покоління не хоче жити в ненормальному суспільстві, тому що 70 % учасників помаранчевої революції була молодь. І вона показала, що, в принципі, Україна може здивувати і світ, і саму себе. Тобто вона вже готова на якісь рухи, реформи, на щось інше.”

У справжній демократії народ тільки формує політику, а реалізують її політичні партії. Чи є сьогодні в Україні та політична сила, яка по-справжньому представляє народні інтереси?

„У нас немає жодної справжньої політичної сили. Тобто, усі наші політичні сили виросли з грошей. Всі партії виникали – окрім комуністичної та соціалістичної – як групи бізнесменів, які хотіли захистити свої заводи і все інше від інших бізнесменів.”

У розвинених демократіях на поміч політикам приходить громадянське суспільство. Саме рядові громадяни стимулюють політиків робити те, що є корисним для народу, і контролюють виконання політиками взятих на себе зобов’язань. Західні експерти поки що сумніваються у наявності цього інституту демократії в Україні. Що Ви думає з цього приводу?

„Громадянське суспільство – це суспільство, яке знає закони про суспільство, поважає їх і виконує. В принципі, це суспільство, де права людини означають більше, ніж гроші, ніж куплені судді тощо. Ні, ми його не маємо, але у нас його не менше, ніж у Росії. І, в принципі, не набагато менше, ніж у Польщі. Втім, потенційно всі молоді письменники свідомо чи підсвідомо цим займаються. Тарас Прохасько, Юрко Андрухович, Оксана Забужко – свідомо. Любко Дереш – підсвідомо... Тобто - та нова молода культура, яка прийде, вона буде змінювати і покращувати ситуацію з громадянським суспільством.”

Невже в Україні усе тільки в перспективі? Чи хоч щось змінилося за ці два роки, що минули після помаранчевої революції?

„Звичайно, змінилося. Можна подивитися, як ми живемо, і як живе Росія. У нас є свобода преси, а їм вона не потрібна. Вона у нас справді була ще за часів Кучми. Адже тоді працював “5-ий канал”, який за часів Кучми не могли «медведчуки» закрити. У нас це суто українська риса – з одного боку, державний егоїзм, а з іншого – любов до анархії. І в цьому сенсі я навіть думав, що корупція допомогла розвивати в Україні демократію, тому що державні мужі займалися більше грошима, ніж ідеологією і контролем суспільства.”

Сьогодні багато говорять про європейську інтеграцію, але чи вистачає українцям інформації про нюанси політичного життя у Європейському союзі та про буденні проблеми пересічного європейця?

„Взагалі українцям не вистачає не тільки цієї інформації, але й взагалі не вистачає інформації. Річ у тому, що студенти уже шукають цю інформацію. Я виступаю перед студентами і бачу, що вони хочуть дізнатися чогось нового і про Захід, і про Схід, і про Росію, і про все. Їм не вистачає знання. А усім іншим, навіть нашим міністрам, вистачає усього, хоча вони насправді мало чого знають і про ЄС, і про НАТО, і про все інше.”

Андрій Курков все ж таки письменник. Композиція художнього твору передбачає наявність головного героя, навколо якого розгортається сюжет, який стає рушієм подій. Кілька років тому Ви були переконані, що в Україні такого головного героя немає. А як виглядають справи сьогодні?

„Є героїня, яка претендує на звання героїні, матері усієї України, тобто - пані Тимошенко. Я кажу так іронічно. В принципі, це все не справжні герої. Справжнім героєм був якийсь час пан Ющенко, але треба зрозуміти, що боротьба його зламала. Не тільки отруєння, але й сама боротьба. І він зрозумів, що героя мають підтримувати, щоб він продовжував бути героєм. Його найближче оточення ніколи не підтримувало. І так само пані Тимошенко. Вона може стати героєм на годину, на рік, на два роки. ... Просто народу потрібні герої, потрібна міфологія. ... І у міфологію увійдуть як герої і Тимошенко, і Ющенко. А героїзм показує сам народ. Помаранчева революція – це був час, коли героєм виступив сам народ.”

В якому напрямку рухається нині українське суспільство?

„В принципі, зараз іде «устаканивание» суспільства, тому що, в принципі, Україна ментально захищена від різких рухів. Це не в ментальності українців щось швидко перероблювати. Навпаки є така традиція почекати і подивитись, що буде далі. І в цьому сенсі все, що відбувається відповідає національному менталітету. І все одно кожна зміна наближає до якоїсь оптимальної ситуації для країни. Все одно ми будемо нормально і краще жити. Все одно це не настане дуже швидко. Все одно назад, у минуле, дороги немає.”

Розмову з письменником Андрієм Курковим записала Олена Грищук