«Ангажована архітектура»: якої долі зазнали міста-утопії | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 07.11.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

«Ангажована архітектура»: якої долі зазнали міста-утопії

Людство завжди мріяло про краще життя. Архітектурні утопії сповна відображають як ці прагнення, так і складність їхнього втілення.

У 1947 році Жан-Поль Сартр сформулював поняття «ангажована література» (littérature engagée). На думку Сартра, література має вчити індивідуума використовувати свою особисту свободу задля покращення суспільного життя. Відтоді поняття «ангажований» почали використовувати в ширшому значенні, зокрема стосовно мистецтва й архітектури.

«Залучена архітектура»

У випадку архітектури «ангажованість» (долученість до суспільних процесів) виявляється особливо яскраво. Адже структура міста певним чином віддзеркалює структуру соціуму.

«Колонія». Офорт німецько-польського художника Даніеля Ходовецького (1792 рік, фрагмент) відображає ідеали Великої французької революції – «свобода, братерство, рівність»

«Колонія». Офорт німецько-польського художника Даніеля Ходовецького (1792 рік, фрагмент) відображає ідеали Великої французької революції – «свобода, братерство, рівність»

Дослідники з Мюнхенського технічного університету присвятили темі архітектурних утопій минулого масштабне дослідження. 19 есе, п'ять із яких були захищені як докторські дисертації, стали основою книги на цю тему. Найефектніші експонати були також показані влітку 2012 року на виставці в мюнхенському художньому музеї «Пінакотека сучасності».

Науковці простежили і, як могли, проілюстрували долі приблизно тридцяти архітектурних (і соціальних) утопій від початку XVII до другої половини XX століття. Попри радикальні зміни, що сталися за цей час у світі та архітектурі, в око впадають три універсальні риси всіх утопій та їхніх творців. Зокрема, це високі моральні мотиви (бажання справді покращити життя, зробити добро людству), прагнення емансипувати особистість (створити для кожного гідні умови існування, нехай і через «зрівнялівку»), а також свята віра в те, що в краще збудованому світі людина стане добрішою та справедливішою. Пригадуєте Воландівське «квартирне питання зіпсувало москвичів»? Можна парафразувати: архітектори-утопісти певні, що вирішення квартирного питання покращить людей.

Не фантастика?

Архітектурні утопії останніх двох століть поєднує ще дещо: жодна з них не була втілена до кінця. Папір – єдиний матеріал, на якому фантазія архітекторів виявлялася без обмежень реальності. Та з іншого боку, майже всі основні ідеї архітекторів-утопістів рано чи пізно «оживали».

Згадаймо хоча б «Кристианополіс» німецького теолога й філософа Йоганна Валентина Андрее. На початку XVII століття він опублікував філософськи й технічно витриману модель «ідеального християнського поселення». Андрее вважав, що це має бути квадратна земельна ділянка розмірами 200 на 200 метрів. Уздовж периметра зводяться однотипні двоповерхові будинки, схожі на казарми чи бараки. В центрі – храм. Такі поселення (щоправда, з деякими гуманістичними вдосконаленнями) всього за 100 років почали з’являтися у Старому та Новому світі (масово – в Латинській Америці), а до початку XX століття узагалі стали стандартом (яскравий приклад - соціальна архітектура Баугаузу).

Тоні Гарньє, «Індустріальне поселення». Проект оприлюднили в Парижі у 1917 році

Тоні Гарньє, «Індустріальне поселення». Проект оприлюднили в Парижі у 1917 році

Антиурбанізм

Цікаво, що водночас зі стандартизацією будівель, збільшенням їхньої функціональності розвивалася тенденція антиурбанізму. Це диктувалося прагненням повернути людину до природи, а природу – до людини. Про «місто-сад» мріяв у 1892 році англієць Вільям Моррис. Його пропозиції вдосконалити міський ландшафт скидаються на діяльність теперішніх «садівників-піратів», котрі самочинно висаджують дерева й кущі на вулицях і площах європейських міст.

У хмарі, проект Су Фудзимото (Photo by Vittorio Zunino Celotto/Getty Images)

"У хмарі", проект Су Фудзимото

Основний модус європейської містобудівельної думки й архітектури епохи індустріалізації – спроба створити певну інтимну зону в чимдалі раціональнішому і стандартному світі. Серед найбільш успішних і реалізованих проектів такого типу – «садові кооперативи» для звичайних людей. Вони відомі в Німеччині під назвою «шребергартен» (Schrebergarten) від імені німецького лікаря Морица Шребера, одного з піонерів «садівного» руху.

Архітектурні утопії майбутнього?

Майже образливо, що дослідження мюнхенських учених закінчується там, де стає найцікавіше, а саме - напередодні наших днів. Було б цікаво дізнатися, куди можуть завести ідеї, приміром, японця Су Фудзимото, котрий розвиває думку про «примітивне майбутнє» - повернення житлової архітектури до архетипів «гнізда» й «печери», але на новому технологічному і соціальному рівні. «Розумний дім» від Фудзимото має поєднувати особисту й соціальну сфери, бути одночасно місцем роботи, життя й відпочинку. А ще, чи не є наметові містечка прихильників руху "Оссupy" нехай поки примітивною, але прокламацією нового світу?

DW.COM