1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Альтернативне культурне життя Лейпцига

Поміж колишньою прядильною фабрикою та парком на заході Лейпцига виник альтернативний центр культурного життя й сучасного мистецтва. DW запрошує на екскурсію.

Мистецька виставка у приміщенні колишньоїпрядильної фабрики

Мистецька виставка у приміщенні колишньоїпрядильної фабрики

"Мистецтво та любов не купиш". Такий напис багато років виднівся на одній зі старих цегляних стін прядильної фабрики на заході Лейпцига. Донині він побляк. Колись на території цієї фабрики завбільшки шість гектарів обробляли бавовну чотири тисячі робітників. Після того, як у 1989 році впав Берлінський мур, фабрика занепала. Машини замовкли, а разом із ними й час у цьому місці мовби зупинився. Але невдовзі у старих цехах, на стінах і дахах відродилося життя - сюди прийшли митці.

Дороге мистецтво в колишніх цехах

Прядильна фабрика - одне з місць зародження лейпцизького Westkultur. Це район на заході міста, який нині вважається вагомим центром альтернативної культури і мистецтва. У колишніх цехах прядильної фабрики висять картини художників, зокрема - нової Лейпцизької школи. Їх можна придбати. Деякі коштують чималих грошей.

"Нео Раух коштує близько півмільйона євро", - каже представниця галереї, яка курує виставку. Великоформатні роботи Рауха - "зірки" Лейпцизької школи - справді нині продаються за шалені гроші. На мистецькі зустрічі до Лейпцига - Westbesuch - кілька разів на рік приїздять тисячі заможних прихильників мистецтва з Німеччини та з-за кордону.

Нео Раух -один із найдорожчих художників Лейпцизької шуоли

Нео Раух -один із найдорожчих художників Лейпцизької шуоли

Нині художникам надзвичайно важко винаймати недорогі ательє. Це радше утопічна ідея, тому вільна культурна сцена пересунулася в Лейпцигу до західної частини міста, сконцентрувавшись передусім на вулиці Карла Гайне.

Ще кілька років тому ця лейпцизька вулиця не змогла б нічим привабити туристів. Брудні шибки зачинених магазинів похмуро виглядали на сіру дорогу, а справа та зліва повільно руйнувалися старовинні будівлі. Але кілька років тому три кілометри цієї вулиці між прядильною фабрикою та парком стали справжньою культурною магістраллю. Будинки, що мовби волають про ремонт, стали рідкістю. Власники кількох будинків замість того, щоби споглядати їх занепад і руйнування, дозволили митцям, музикантам та активістам використати приміщення креативно. Так на покинуту вулицю повернулося життя.

Любов світилася неоном…

Рухаємося далі вулицею Карла Гайне. За кілька кроків видніється Вестверк - культурно-виставковий центр. З погляду архітектури менш цікавий, ніж прядильна фабрика, але вже кілька років саме він вважається мистецькою серцевиною району. У ХІХ столітті тут було депо лейпцизької кінно-залізничної міської дороги, потім у цих приміщеннях виробляли арматуру. У колишній стайні в напівтемряві грають у настільний теніс. Ще тут часто відбуваються вечірки й дискотеки, переважно під сучасну електронну музику.

Культурно-виставковий центр Westwerk

Культурно-виставковий центр Westwerk

Наближається вечір, потихеньку спалахують неонові вогні. Раптом на фасаді Вестверку червоним неоном засвітилося слово "любов". Мистецьке об´єднання Westbesuch (в перекладі - "Візит на захід") розмістило на різних будівлях вулиці Карла Гайне сім "високих слів". На старій церкві видніється "розрада", а понад однією кнайпою - "піклування".

Карл Маркс і консерви з НДР

Ми рухаємося далі. До театру Лінденфельс, ще однієї відомої в мистецькому районі місцини, лишається менше 20 метрів. Тут час теж зупинився: величезний годинник на будівлі театру не має стрілок, але за ним театр можна одразу впізнати. На сходах перед входом завжди сидить багато людей. Усередині невеликий кінотеатр показує артхаусні й документальні фільми. За дерев´яними дверима й товстою завісою знаходиться бальний зал, який ще зберіг шарм минулих століть. "Хто прийде, мусить танцювати", - читаємо на плакаті зверху. У цьому місці регулярно відбуваються театральні вистави, лекції та музичні вечори.

Театр Лінденфельс

Театр Лінденфельс

На наступному розі вулиці варто зайти до народної книгарні, на полицях якої поміж книг та платівок можна відшукати старомодні телефони з дисками й невідкриті консерви часів Німецької демократичної республіки. Питаємо у власника-сирійця, чи не має він "Капітал" Карла Маркса. Продавець зникає в нетрях крамнички й повертається з раритетом - виданням із коментарями часів НДР. Аби купити і продати такі раритети, пів-Лейпцига збирається кілька разів на рік на Westpaket i Westbesuch - спеціальних культурних зустрічах. Тоді вся вулиця Карла Гайне перетворюється на суцільний вуличний фестиваль із блошиним та мистецьким ринком.

Проходимо ще з півкілометра в напрямку центру міста. Асфальт поступається місцем "зеленому поясу"Лейпцига - парку імені Клари Цеткін, а також пальмовому саду, в якому пальм уже давно нема. Старенькі скульптурні ангели у стані напіврозпаду здивовано дивляться на нас згори. Понад водами місцевого каналу простяглися невеличкі мости. У одному зі старих павільйонів цілується парочка. Десь тут теж можна було б написати: "Мистецтво і любов не купиш".

DW.COM