1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Головна

Агресія як генна хвороба?..

Наприкінці 19-го століття відомий італійський антрополог та психіатр Чезаре Ломброзо висунув теорію щодо існування, так званих, природжених злочинців.

default

Науковець був переконаний, що люди певного типу не стають, а народжуються злочинцями: це деградовані особистості, які неспроможні контролювати свою агресивну поведінку, й тому для суспільства було б ліпше одразу саджати їх за ґрати або позбавляти життя. Ломброзо навіть створив систему фізичних ознак, які, на його думку, дозволяли ідентифікувати потенційного злочинця: сплющений ніс, низький лоб, рідка борода, широкі щелепи... Пізніше була доведена цілковита наукова необґрунтованість цієї тези, однак проблема схильності до імпульсивної, природженої агресії гостро дискутується й досі. „1993-го року, - розповідає науковий оглядач Фолькер Відермут, - у Голландії виявили родину, в якій жорстокість батька начебто передавалася в спадщину синам та онукам”:

„Усі чоловіки в цій родині були злочинцями, й під час досліджень з’ясувалося, що в них усіх наявні зміни гену МАОА – моноаміну оксидази. Це справді був дуже рідкісний різновид мутації. „Ну, що тепер переконалися? - не стримували захоплення деякі науковці. – Ми завжди казали, що ген насильства існує!” Критики у відповідь зауважували: „Ці чоловіки взагалі не агресивні. Вони просто особливо емоційні та психічно нестабільні, й саме тому так часто вступають у конфлікт із законом.” Єдиного висновку тоді не дійшли, й кожна зі сторін так і залишилася при своїй думці.”

Модифікації МАОА-гену загалом дуже типове явище. Майже третина всіх людей є носіями його послабленого варіанту, що відбивається на утворенні відповідних ферментів. „За звичайних умов, це жодним чином не впливає на нашу поведінку, - веде далі Фолькер Відермут. – Однак ситуація різко змінюється, якщо такі люди в дитинстві пережили психічну травму”:

„Справжній прорив у дослідженнях відбувся після того, як у Новій Зеландії проаналізували дані спостереження за великою групою людей, до того ж, упродовж десятиліть. Діти зі слабким різновидом гену, що потерпали від побоїв, сексуальних зазіхань, росли сиротами, або ж ними нехтували названі батьки, в дорослому віці набагато частіше ставали злочинцями, ніж ті малюки, в яких теж не було сонячного дитинства, але які мали активний варіант МАОА-гену. Тобто, стверджувати, що між схильністю до агресії та генетичною будовою взагалі немає зв’язку, було б помилкою. Наша здатність протистояти психічним перенавантаженням та травмам багато в чому є успадкованою. Але суперечки стосовно того, що є головною причиною злочинної поведінки – виховання чи все ж таки природа, не вщухають. Декому надто важко розлучатися з ілюзією, що замість розв’язання соціальних проблем, у майбутньому зі злом можна буде боротися медикаментозними засобами. Або остаточно викоренити його – разом із геном насильства.”

За матеріалами німецької преси