”Інтеграція – не дитячі забавки”. І для дітей також.
12 лютого 2005 р.
За офіційними даними, іноземці складають 8,9 відсотків населення Німеччини. Але ж ця статистика не відображає всієї картини, оскільки враховується лише громадянство, а не походження. Найбільша у Німеччині нетитульна етнічна група – турки. За даними уповноваженої федерального уряду в справах міграції, біженців та інтеграції Марілуїзе Бек, у Німеччині проживає 1 мільйон 880 тисяч громадян Туреччини і 600 тисяч турків, які отримали німецьке громадянство. Група, яку часто називають ”російськомовні”, можливо, вже кількісно перевищує турецьку громаду. Їх важче підрахувати, адже до неї відносяться і німці з Поволжжя та Казахстану, колишні радянські юнаки та дівчата, які одружилися з громадянами Німеччини, і євреї з країн колишнього СРСР, потік котрих хоча й зменшується, але залишається усе ще відчутним. Але перед усіма, незалежно від шляхів, які привели їх до Німеччини, неминучо стає проблема інтеграції: адаптація, вивчення мови, пошук роботи...
По самій лише єврейській лінії до Німеччини з 1991 року приїхали 200 тисяч осіб. Рональд Грец з синагогічної громади Кельна, найстарішої в Німеччині, тільки вітає таке поповнення. Адже, на його думку, саме вони – а 80% нових членів походять з Росії, України та інших країн СНД – дають єврейській громаді перспективу розвитку. Грец вважає, що ці люди мають дуже високі шанси на швидку та успішну інтеграцію:
Слід знати, що 90% нових членів нашої громади, які приїхали з країн колишнього Радянського Союзу, мають вищу освіту та дуже добру професійну підготовку. Я твердо переконаний у тому, що ці люди завдяки гарній освіті та робочому досвідові у середньостроковій перспективі знайдуть свій професійний шлях і не обтяжуватимуть соціальний бюджет.
Але інтеграція – справа не тільки дорослих. Це показав і останній міжнародний шкільний тест ”Pisa": діти, що належать до національних меншин, мають у Німеччині набагато гірші результати, ніж в інших країнах. А якщо у людини проблеми вже у школі, то його шанси на подальшу інтеграцію в суспільство зовім невеликі. Тому ця тема дуже непокоїть Федеральну комісію у справах дітей. Її голова Екін Деліґез зробила тему ”Діти та інтеграція” центральною у своїй роботі.
”Звичайно, у мене є особистий інтерес до цієї теми”, говорить Екін Деліґез. Зрештою, цей політик з партії ”зелених” теж є дитиною іммігрантів. Народжена в 1971 році у Туреччині, вона у восьмирічному віці приїхала до Німеччини. Кілька тижнів тому її обрали головою Комісії Бундестагу в справах дітей. Вона є також керуючою справами фракції партії ”зелених” у парламенті. Тобто Екін Деліґез сама є прикладом успішної інтеграції. Можна навести багато інших прикладів.
Однак, на жаль, не в усіх дітей іммігрантів усе складається так добре. Адже немає якогось універсального рецепту успіху, говорить Екін Деліґез:
Нині інтеграція неефективна також через те, що ми не можемо ні прорахувати, ані довести необхідність тих чи інших інтеграційних заходів. Наприклад, підтримка розвитку дітей – ми ж тільки через десятиліття взнаємо, був поганим чи корисним якийсь захід, чи вплинув він якось взагалі. Але переконання, що в дітей треба інвестувати, щоб створити рівні умови їхнього розвитку, дає мені підстави говорити: політика щодо дітей є найважливішою інтеграційною політикою.
Так само важливо розуміти: інтеграція – це не дитячі забавки. Не всі батьки можуть допомогти дитині у вивченні німецької мови, у багатьох дитсадках діти іммігрантів спілкуються майже виключно між собою – у своїх національних групах. До того ж, з остраху, що дитина може втратити рідну культури чи релігію, занепокоєні батьки іноді самі створюють бар”єри для її розвитку. Екін Деліґез знає ці острахи і закликає боротися з ними:
У всіх іммігрантських сім”ях дітей занадто сильно обмежують – через страх перед оточуючим світом. Цього не треба робити. Дітям у Німеччині не слід боятися ні оточуючого світу, ні суспільства. Але для цього обидва боки мусять докладати зусиль – як сім”ї іммігрантів, так і корінне населення.
Отож, треба зрозуміти: для інтеграції замало просто жити в країні рік за роком, придивляючись до неї. Інтеграція – це робота, у першу чергу робота іноземця над собою, але для повного успіху йому конче необхідна підтримка суспільства.