Євросоюз розширяється, славістика закривається

З точки зору економіки, славістика в німецьких університетах є фахом учорашнього дня. У Ростоку студентів на славістику більше на приймають, у Маннгеймі лекції із слов”янської філології читають пенсіонери або ж лектори-сумісники. І у Франкфурті-на-Майні Інститут славістики буде закритий. У Бонні, після того, як два професори славістики через два роки вийдуть на пенсію, буде закрито відповідну кафедру, що є приводом для ректорату закрити увесь факультет. Студенти обурені:

”Боннський університет дуже старий, він має давні традиції, зокрема на терені філологічних дисциплін. І славістика просто теж належить до них, бо це одна з великих філологій. Навіть не можна собі уявити, що її потім не можна буде тут вивчати. Це ж така рідкість, що на факультеті славістики можна відразу вчити багато різних мов. Їх викладання в Бонні розбудовувалося дуже довго й ретельно – як же ж тоді можна те, що так довго створювалося, тепер просто так зруйнувати”.

Причина закриття проста: мало студентів. Чимало з них не вчаться до кінця, кидають навчання або переходять на інші факультети. Інститут незавантажений, говорять критики.

”Це стара проблема”, - відповідає їм професор Гельмут Кайперт з Боннського університету. Він завідує кафедрою славістики, яка має закритися через два роки. Те, що федеральні землі, на які покладені видатки на освіту, повинні заощаджувати, розуміє і він. Але розглядати проблему лише з економічної дзвіниці він вважає помилковим:

”Якщо ухвалюється рішення, що славістику не варто викладати скрізь, в кожному вузі, у такому разі обов”язком земельного уряду є подбати про те, щоб її викладали хоча б в одному чи двох університетах. Але те, що кожний університет сам свою славістику обчухрує, і так, , як наприклад у нас, що вже взагалі не можна працювати - то це, з моєї точки зору, неправильна тенденція”.

Під час розширення Європейського союзу, а після нього й поготів виникає все більша потреба у фахівцях із східноєвропейських питань. Про це відомо і політикам. Але багато з них думають, що можна обмежитися лише вивченням економіки та права тієї чи іншої країни. Славістика ж дає дещо інші знання. Говорить професор Кайперт:

”Якщо вам потрібні знання Східної Європи для економічних переговорів, то це одна справа. Але якщо вам потрібні знання Східної Європи для того, щоб працювати редактором у видавництві, щоб знатися на літературі тієї чи іншої країни, щоб можна було сказати: оцю книжку я рекомендую видавництву, а ота книжка погана, про неї, можливо, й написано багато гарних слів, але якщо нам її запропонують перекласти, то брати її не варто – то це зовсім інша компетентність у справах Східної Європи”.

Звідки ж взялося таке ставлення до славістики в Німеччинні? Коли народилося воно - сьогодні чи позавчора? З цими запитаннями ми звернулися до одного з патріархів німецької славістики, дійсного члена Берлінської та Саксонської академій наук, професора Рудольфа Ружички:

”Славістика не має в Німеччині того рангу, який мають інші філології, такі як романістика чи англістика. І її значимість для освіти, науки, політики не одержує тієї ваги, на яку вона заслуговує”.

Після другої світової війни через різну політичну орієнтацію двох німецьких держав славістика на сході Німеччини була в більшій пошані, ніж на заході, говорить професор Ружичка. Так у Німецькій Демократичній Республіці вивчення російської мови в школі було обов”язковим. У прикордонних районах населення з різних причин традиційно знало десяток-другий слів польською чи чеською мовами. Окрім того, тут уважно ставилися до мови та літератури лужицьких сорбів – слов”янського народу, який живе в Саксонії поблизу кордону з Чехією і в Бранденбурзі. Говорить професор Ружичка:

”Раніше в старих федеральних землях на відділеннях славістики вчилося мало студентів, значно менше, ніж у Східній Німеччині. Там було менше професорських ставок, вони гірше фінансувалися, ніж кафедри інших філологій. Таке ставлення до слов”янських мов було вже в 20-і й 30-і роки, не кажучи вже про часи нацизму. Тоді в Німеччині було дуже мало вчителів російської мови, майже ніхто не вчив слов”янських мов - про це свого часу багато писалося. Це було пов”язане, вочевидь, з недооцінкою, нешануванням мов, зверхністю щодо культури цих країн”.

Після об”єднання двох Німеччин російська мова на Сході країни перестала бути провідною іноземною мовою в школах. На зміну їй прийшли англійська, французька, іспанська. Але, по-перше, вивчення російської не відпало геть, по-друге, замість неї у шкільних програмах з”явилися інші слов”янські мови, приміром, польська та чеська – мови сусідніх з Німечиною країн. Причини звернення до цих слов”янських мов були й економічні - посилилася господарська транскордонна співпраця, і побутово-прозаїчні: чимало німців з прикордонних районів їздять до сусідніх країн на закупки, бо бензин, цигарки, пиво, багато інших товарів були і є там значно дешевшими. Тому й інтерес до вивчення славістики на Сході Німеччини залишився дещо більшим, ніж на Заході, говорить професор Рудольф Ружичка:

”У Лейпцигу поки що готується чимало славістів, але в цілому в Німеччині мало, надто мало. Це означає, що знання слов”янських мов, особливо тих країн, що стали членами ЄС, послаблюється, це є великим недоліком і від цього потерпатимуть економічна, наукова співпраця Німеччини з цими країнами”.

Вивчення Східної Європи, як того вимагає життя, підтримує Німецька служба академічного обміну (DAAD) у своїй програмі ”Йдемо на Схід”, яка існує з 2002 року. В рамках цієї програми, на яку щороку з державного бюджету витрачається 2 мільйони євро, надаються стипендії, проводяться мовні курси, організовуються ознайомчі поїздки студентів чи проходження ними виробничої практики. І хоча DAAD дбає, перш за все, про освіту економістів та юристів, все ж ситуація із закриттям кафедр і відділень славістики бентежить керівника прес-служби DAAD Томаса Цетлера:

”Звичайно, можна лише пошкодувати з того, що інститути славістики, які розбудовувалися, можливо, впродовж десятиріч, проводили наукові дослідження, вчили студентів, змушені тепер закриватися через фінансові труднощі”.

Попри складні рамкові економічні умови, німецькій славістиці вдалося стати однією з провідних на міжнародній арені. На відміну від своїх колег у слов”янських країнах, німецькі славісти завжди мали погляд на проблему в цілому, завжди працювали на межі дисциплін. У німецьких інститутах чимало викладачів говорять одразу кількома слов”янськими мовами - російською, польською, українською, болгарською - і передають знання як про ту чи іншу культуру, так і про спільне слов”янське коріння. Саме про високий міжнародний імідж німецької славістики говорить професор Гельмут Кайперт:

”Німецька славістика вважається у світі провідною. І це можна побачити вже по тому, що на конгресі славістів у Любляні в Словенії, який відбувся у серпні минулого року, наші вчені одержали право виступити з 60-ма доповідями. Це більше, ніж одержали деякі слов”янські країни”.

Те, що і політики в окремих федеральних землях розуміють роль славістики, показує приклад землі Баден-Вюртемберґ. Тамтешнє міністерство культури, яке займається й питаннями освіти, висловилося нещодавно за продовження діяльності кафедри славістики - навіть попри вимогу рахункової палати закрити її. Міністерство обґрунтувало своє рішення тим, що славістика має надзвичайно важливе культурно-політичне, а останнім часом і дедалі зростаюче економічне значення. І на думку професора Кайперта, політикам треба було б трохи набратися терпіння, бо в майбутньому можна буде зле поплатитися за нинішнє руйнування Інституту:

”Бум славістики прийде, можливо, лише тоді, коли слов”янським країнам вестиметься економічно краще. Але тоді ми матимемо не німецьких перекладачів, а поляків, чехів, словенців, які вестимуть перед”.

І професор Кайперт, і професор Ружичка впевнені, що вступ десяти нових членів до Європейського Союзу – це не тільки крок цих країн в бік Європи. І Європа має зробити зустрічний крок. А якщо так, то не лише поляки, чехи, словаки та словенці мають вчити мови країн ЄС, а й країни ЄС мають знати і не забувати величезну культурну спадщину слов”янських народів.