Європейська інтеграція України: між прагматизмом і... прагматизмом

На наступному тижні відбудеться черговий (третій) раунд переговорів щодо нової угоди з Європейським союзом. Про основні цілі цього документу нам розповів заступник голови Представництва України при Європейському союзі Василь Філіпчук, який завітав до Бонна на запрошення Німецько-українського товариства співпраці. За його словами, українська сторона сподівається, що ця угода дозволить досягнути у відносинах між Україною і Євросоюзом якісно нового рівня. Дипломати у Києві називають його „рівнем політичної асоціації та економічної інтеграції”.

Три складові майбутньої угоди

Процес підготовки угоди поділяється на три складових. Перша – робота над створенням зони вільної торгівлі. Практично її можна буде розпочати лише після вступу України до Світової організації торгівлі. Інша складова – це галузеве співробітництво. Енергетика, транспорт, культура, освіта, доступ України до різноманітних програм Європейського союзу. Третя складова – політична. Саме вона, наголошує Василь Філіпчук, окреслює мету нової угоди про співробітництво України і ЄС:

„Ми сподіваємося досягти максимально прагматичного підходу і забезпечити, аби у ній були якнайкраще представлені інтереси українських товаровиробників, інтереси компаній і українських громадян в найрізноманітніших сферах – від торгівлі до можливостей вільного пересування, до освітнього співробітництва. Все ж таки треба враховувати, що наповнення прагматичного співробітництва залежить в тому числі і від політичної спрямованості даної угоди”.

Європарламентарі скажуть своє слово

Днями комітет Європарламенту у закордонних справах саме почав розгляд доповіді, яка вміщує проект рекомендацій Європейській раді стосовно мандату на укладення майбутньої розширеної угоди. Планується, що цей документ буде доопрацьовано до початку червня з урахуванням позицій депутатів від різних країн-членів і вже за кілька тижнів розглянуто на сесії. Доповідачем у цій справі є польський європарламентар Міхал Камінський. Запропонований ним проект рекомендацій містить, поміж іншим, положення про те, що переговори про нову посилену угоду мають призвести до укладення з Україною Угоди про асоціацію. Впевненості у тому, що у Брюсселі погодяться на такий сміливий політичний жест на адресу Києва немає. Утім, українські дипломати домагаються визнання європейської перспективи їхньої країни. І в цьому питанні вони мають вагому підтримку в Європарламенті. Василь Філіпчук наголошує на важливості політичної складової у цій угоді і наводить такий приклад:

„Візьмемо сферу адаптації законодавства. Нагадаю, адаптація законодавства є основою інтеграції України до внутрішнього ринку Європейського союзу. В рамках політики сусідства також засвідчується, що такі країни як Україна - країни-сусіди - мають право доступу до внутрішнього ринку Європейського союзу. Але з іншого боку доступ до внутрішнього ринку, в якому зацікавлені і Україна, і ЄС, залежить від адаптації законодавства. Коли ми переходимо до практичного виконання цього визначеного обома сторонами завдання, то тут ми вже бачимо певні проблеми”.

"Важлива кінцева мета стосунків"

Вирішення цих проблем визначатиметься саме типом відносин між Україною та Європейським союзом, констатує дипломат і пояснює:

„Наприклад, якщо Україна не має перспективи членства в ЄС, відповідно немає і механізмів, які були свого часу запропоновані країнам-кандидатам. Йдеться про „скринінг законодавства”, коли за кошти Європейського союзу спільно з експертами міністерств і відомств ЄС і країни-кандидата це законодавство проглядалося і швидко приводилося у відповідність до норм і стандартів Європейського союзу. Це дозволило провести всю адаптацію законодавства за п’ять – сім років. У випадку України і тих механізмів допомоги, які зараз надаються нам, скринінг не передбачений, на це немає ресурсів. За найскромнішими підрахунками, аби провести адаптацію одноосібно, нам буде потрібно не п’ять, не десять і я думаю навіть не п’ятнадцять років, а значно більше. Тобто для України відкривається перспектива доступу до Європейського внутрішнього ринку, але практичне здійснення цього завдання залежить, зокрема, і від кінцевої мети стосунків, від тих механізмів, які будуть нам запропоновані”.

Отже, підсумовує Василь Філіпчук, посилання на європейську перспективу України, в якій формі воно не було би виписане у майбутній угоді, має величезне значення. Хоча принциповість щодо перспективи членства України в ЄС дедалі частіше називають „євроромантизмом”, вона має під собою дуже прагматичне підґрунтя.

Візовий діалог

Важливим аспектом практичної співпраці є візовий діалог. Українська сторона домагається, аби в угоді про співпрацю було зазначено можливість досягнення безвізового режиму між Україною і Європейським союзом. На сьогодні вже парафовані угоди про спрощення візового режиму. Українські дипломати сподіваються на те, що вже найближчими тижнями ці угоди будуть підписані і до кінця нинішнього року, або початку наступного набудуть чинності.

"Політика сусідства - це не наша політика"

У Брюсселі, у відповідь на європейські очікування України, лише нахвалюють нову Політику сусідства як можливість поглиблювати співпрацю. На наступні роки в рамках цієї політики навіть буде збільшено фінансування для Східної Європи. У Києві нові пропозиції готові прийняти але „вічними сусідами” бути не хочуть. Василь Філіпчук:

„Я би не був такий оптимістичний з приводу політики сусідства. Насамперед, це не наша політика. Це внутрішня політика Європейського союзу. Вона, як вже неодноразово казала комісар Ферреро-Вальднер, не має нічого спільного із політикою розширення Європейського союзу. Ми вважаємо, що є принципи стосунків. Україна може ніколи не вступити в ЄС, вона може навіть заявку ніколи не подати. Для нас важливо не це. Для нас важлива повага до нашого принципового права, зробити це, коли ми вважатимемо це за доцільне. Ми не можемо терпіти, коли нам будуть вказувати, яке наше місце в Європі. Ми такі самі європейці, як і будь-які інші країни європейського континенту”.

Для всіх європейських країн, наголошує Василь Філіпчук, мають діяти однакові правила і норми: якщо Україна виконує всі критерії, вона має право на вступ в ЄС. Тим часом політику сусідства Україна сприймає лише як механізм, як засіб для розвитку практичного співробітництва, каже дипломат:

„Ми ніколи не погоджувались із політичною складовою політики сусідства. Це штучно, непродуктивно і непотрібно – скидати в одну корзину країни Північної Африки і Східної Європи. У нас дуже мало спільних проблем. Проблеми Лівії і проблеми України, проблеми Марокко і проблеми Білорусі – вони достатньо різні”.

"Ніхто не має права за нас визначати наше місце в Європі”

Чи не підійде Україні своєрідний статус „Норвегії”, тобто максимальна інтеграція з Європейським союзом без вступу до спільноти? Про такий варіант часом пишуть оглядачі на шпальтах європейських видань. Василь Філіпчук заперечує:

„ЄС – це певна кількість плюсів і мінусів. Вступаючи туди треба, як у випадку Норвегії, добре зважити – що ти втрачаєш, що ти отримуєш. Аналіз станом на сьогодні чітко показує, що Україна більше отримає, ніж втратить. Але поза тим хочу сказати: ми обираємо не український прапор на площі Шумана у Брюсселі. Ми обираємо європейські політичні, економічні, соціальні критерії, ми обираємо європейську культуру співпраці, ми обираємо вирішення всіх внутрішніх і зовнішніх питань за допомогою діалогу, взаємоповаги, поваги до демократичних норм і правил. Ми вибираємо тип суспільства, тип життя, тип ідентичності. Викликає обурення, коли ці прагнення хочуть чимось підмінити. Ніхто не має права за нас визначати наше місце в Європі”, - зазначає український дипломат.

Своє місце в європейській родині Україна зможе посісти тоді, коли відбудуться вирішальні суспільні перетворення, коли відбудуться масштабні реформи – від системи охорони здоров’я до політичної системи. А головне, коли буде подолано корупцію у судовій системі, підсумовує Василь Філіпчук.