«Євробачення-2005»: Україна готова до виклику
12 вересня 2004 р.
Тому, що наступного року гостей фестивалю вітатиме Київ, Україна завдячує сенсаційній пермозі Руслани Лижичко на конкурсі «Євробачення-2004» у Стамбулі. Її «Дикі танці» заполонили серця європейців, і вони не поскупилися віддати українській співачці свої голоси під час визначення переможця. Після цього життя співачки та її команди радикально змінилося, як зізнався у інтерв‘ю «Німецькій хвилі» чоловік, імпресаріо та автор багатьох пісень Руслани – Сашко Ксенофонтов:
«Життя змінилося просто діаметрально. Якщо раніше ми сподівалися лише потрапити на концерти в країни-сусіди, то тепер географія наших виступів настільки розширилася, що мені й Руслані досі важко все це осягнути. Руслана виступає з концертами в Бельгії, Швеції, Сполучених Штатах, Мальті, Словенії... Тепер ми навіть по-інакшому почали сприймати світ. Зокрема, щодо Європи. Якщо раніше вона була для нас чимось великим і незрозумілим, неосяжним, то тепер після того, як ми об‘їздили увесь континент, ми зрозуміли, що він не такий уже й великий, як це може здатися на перший погляд».
Сашко Ксенофонтов безпосередньо причетний до організації фестивалю «Євробачення-2005», тому цікаво було почути його думку, наскільки вдало обрано зал для проведення цього музичного свята – Палац спорту вКиєві:
«Я не думаю, що були якісь кращі варіанти. Якщо проводити таку грандіозну акцію з масою учасників, то можна було б обрати якийсь величезний майданчик, які зараз у Києві добудовуються. Але люди, які займаються проведенням конкурсу Євробачення, дивляться на захід більш професійно, адже треба враховувати ті моменти, що це буде подія європейського масштабу, що треба обрати максимально сприятливий варіант для телебачення. Тож зал обирався з тим розрахунком, щоб він був розташований у центрі міста, щоб навкруги була архітектура, історичні краєвиди. Звідси досить зручно потрапити у будь-яку історичну точку міста, поблизу багато готелів. Тож з цієї точки зору місце проведення обрано, якщо не ідеально, то в будь-якому випадку це – найкращий із запропонованих варіантів».
Нині в Сашка та Руслани майже немає вільної хвили. Щодня вони перебувають як не на концертах, то на репетиціях. От і в момент інтерв'ю вони вже сиділи на валізах, оскільки попереду була довга подорoж спершу до Москви, а потім до Лас-Веґаса. Розповідає Сашко Ксенофонтов:
«У нас зараз дуже серйозна подія, ми вилітаємо через три дні до Лас-Веґаса. Руслана номінована на отримання призу World Music Awards. Ми дуже горді з того, що тепер українські виконавці потрапляють на найвищі щабелі світового шоу-бізнесу».
«Чому Руслана перемогла? Тому що вона вела себе на сцені досить просто й водночас впевнено. Було видно, що вона насолоджується своєю роботою. Вона так дивилася у камеру, ніби обіцяла здійснити для нас усе можливе. Жодної миті на її обличчі не було помітно якоїсь нервозності», – так писав про українську співачку гуру німецької журналістики у питаннях «Євробачення» Ян Феддерзен. Свої висловлювання він доповнив під час інтерв‘ю для «Німецької хвилі»:
«Я вважаю, що Руслана під час виступу на конкурсі Євробачення у Стамбулі почувала себе досить упевнено. Так ніби вона відчувала свою майбутню перемогу. Зрештою це можна сказати про більшість переможців конкурсу за останні десять років. Всі вони виглядали досить впевнено, володіли добрим автентичним голосом. Я пам‘ятаю Олександра Пономарьова на «Євробаченні» минулого року. Він тоді виступив досить добре. А пісня Руслани знайшла визнання у цілій Європі».
Те, що українці – співуча нація, ніхто не ставить під сумнів. Тому перемога української співачки, хоча б з огляду на це, є логічною. Але чи вистачить в України організаційного потенціалу, аби успішно провести наступного року конкурс «Євробачення»? У західній пресі можна було прочитати кілька критичних статей, де зустрічається думка, що українська держава занадто бідна, аби організувати музичне шоу на належному рівні. Утім, Ян Феддерзен дивиться на речі значно оптимістичніше:
«Можливо Україна й не має такого досвіду як, приміром, Великобританія, Німеччина чи Швеція. Моживо закордонні колеги повинні трохи допомогти українським телевізійникам. Я пригадую, як конкурси Євробачення проходили в Литві чи Естонії, тоді ці балтійські країни отрирмали допомогу від Західної Європи. Тому я не очікую, що захід в Україні зазнає невдачі. Я переконаний, що конкурс буде професійно інсценізовано, що для цього буде використано дуже добрий зал, що ціни в готелях не будуть занадто високими. Я сподіваюся, що це буде найкращий фестиваль усіх часів».
Утім, Феддерзен передбачає і деякі невеликі проблеми, які можуть постати перед гостями фестивалю в Україні. Однією з них може стати кириличний шрифт яким послуговуються в Україні:
«Схожу проблему ми мали під час конкурсу Євробачення в Греції. Пересічний мешканець Центральної чи Західної Європи не розуміється на цьому шрифті. Ми не очікуємо, що всі вказівники та назви буде переписано латинкою. Однак, треба подумати над тим, щоб гості добре орієнтувалися в місті, щоб все було зручно дислоковано, щоб добре працював прес-центр. Хочу зазначити, що, наприклад, у таких країнах з колишнього СРСР як Латвія чи Естонія все пройшло без проблем. Тому сподіваюся, що й Україна нам не готує жодних неприємних сюрпризів».
На завершення розмови «Німецька хвиля» попросили Феддерзена поділитися своїми враженнями від фестивалів «Євробачення», на яких він побував. Зокрема, назвати, який з конкурсів вдався, на його думку, найкраще, а який – найгірше:
«Найкраще організований конкурс, з тих, що пам‘ятаю, був 2000 року в Стокгольмі. Концертний зал і готелі були дуже близько один біля одного. Транспортне сполучення було чудовим і сам захід пройшов дуже пишно. Найгірше організовано було фестиваль у Ірландії 1993 року. Там проблеми були зі всім: із харчуванням, із доїздом. Але ці часи вже минули й тепер всі конкурси проходять на висоті».
Любомир Петренко