Щоразу нові факти у візовій афері

Свій шанс вистояти цей скандал Йошка Фішшер скоріш за все проґавив. Він мав би продемонструвати розкаяння та взяти на себе частку вини за недолугу візову політику минулих років. Але перш за все міністр закордонних справ мусив визнати, що на початку 2000 року він свідомо вдася до лібералізації політики щодо іноземців, а це згодом і призвело до візового скандалу. Чому він цього так і не зробив? Навіть у 2005 році «зеленим» так само тяжко розпрощатися з наївними постулатами мультинаціональної культури, як і зі своїм легендарним лідером, – іронізує ВЕСТДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ.

Причини виникнення візової афери аналізує газета КЕЛЬНЕР ШТАДТ-АНЦАЙҐЕР:

Випадок є класичним: люди намалювали собі красиву дійсність й не можуть пережити, коли на картині проступають бридкі плями. Ще задовго до того, як спрощена червоно-зеленим урядом процедура видачі віз зазнала перевірки на дієвість, Йошка Фішер відмовлявся звертати увагу на будь-які застереження щодо такої політики. Його відомство не бажало визнавати жодних зловживань, хоча часом на його стіл лягали такі доповіді, від яких волося ставало дибки. Пояснювати, як було зловжито амбітною метою – створити «відкриту до світу, дружню до іноземців, готову до інтеграції» країну – міністрові закордонних справ буде щоразу складніше. Те, що цей візовий хаос допустив і міністр внутрішніх справ Отто Шилі багато говорить про дієвість команди обох чиновників і їхнього шефа, – підкреслює КЕЛЬНЕР ШТАДТ-АНЦАЙҐЕР.

Про небажання зовнішньополітичного відомства відверто спілкуватися із журналістами про візовий скандал говориться в коментарі газети ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ:

Червоно-зелена коаліція так і не усвідомила, який резонанс матиме візовий скандал. І вона ще не придумали жодної гідної стратегії, як захищатися від атак опозиції і від всіх тих звинувачувальних доказів, які чи не кожного дня з»являються у засобах масової інформації. Йошка Фішер посилається на те, що йому необхідно спершу вивчити акти й лише після того, він зможе дати вичерпну відповідь парламентському комітетові, який займається розслідуванням цієї афери. Причому давати свідчення він готовий лише в стінах свого міністерства. Тим часом акти вивчають і журналісти, котрі, як виглядає вміють читати значно швидше за Фішера. Журналісти вимагають відповіді, але уряд наполягає на тому, що пріоритене право на отримання свідчень належить парламентській комісії. А преса повинна набратися терпіння. Це – дивна й політично небезпечна поведінка, – вважає ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ.

Тему продовжує газета ВЕЛЬТ:

Слідча комісія ще не встигла прослухати жодного свідка у справі візової афери, а міністру закордонних справ Фішерові вже непереливки. На закиди щодо сотень тисяч із порушенням отриманих віз, як завчена молитва повторюються одні й ті ж слова: це все було й так відомо, чогось страшного не сталося, все це немає нічого спільного між собою. Але на справді, відомо ще далеко не все. Щодня на світ з»являються нові й нові деталі. А заяви міністра і його речників не вносять ясності в справу, а лише породжують привід до нових запитань. Покищо відомо, зокрема те, що доповідь про зловживання візовими документами у 2002 і 2003 роках щонайменше сім місяців припадало пилюкою в кабінеті Фішера.

Нагадує газета ВЕЛЬТ і звертає увагу читачів на таке:

Ниній йдеться не про недбалість чи одиничні кримінальні випадки. Неакуратна візова політика була стрижневою програмою «зелених» з наміром вдосконалити світ. Вони арґументували це бажанням бути відкритими до світу й не бажали бачити його темної частини: торговців людьми, контрабандистів, сутенерів та інших злочинців, – зазначає ВЕЛЬТ.

По-іншому дивиться на візову проблему газета ТЮРІНҐІШЕ ЛЯНДЕСЦАЙТУНҐ:

Якщо ця дискусія і далі тягтиметься без упину, то це може зіграти лише на руку ксенофобії. Треба чітко розуміти: окремі злочинці вміло зловживали ліберальною візовою політикою, проводили свої оборудки, зокрема, на кошти бідних людей. Мова про візову аферу може стосуватися лише кримінальних випадків. Не можна підозрювати кожного, хто подавав прохання щодо отримання німецької візи. Інакше праві радикали будуть з цього лише тішитися. Берлінські політики просто зобов»язані недопустити відходу дебатів убік, оскільки це було б порушенням державних інтересів, – застерігає ТЮРІНҐІШЕ ЛЯНДЕСЦАЙТУНҐ.

Огляд німецької преси підготував Любомир Петренко