Ще раз про Чорнобильську зону відчуження
14 листопада 2003 р.Реклама
Чорнобильська атомна електростанція і "саркофаг" над четвертим реактором постійно перебувають у центрі уваги не лише української, а й світової громадськості. Виведення АЕС з експлуатації фінансується міжнародною спільнотою. Але ж окрім самої станції та об"єкту "Укриття" існує ще й 30-кілометрова "зона відчуження", про яку ми знаємо значно менше. Що відбувається в зоні, який її екологічний стан - тема нашого сьогоднішнього "Фокусу".
Територія зони відчуження Чорнобильської АЕС підпорядкована міністерству України з питань надзвичайних ситуацій. Це 2600 квадратних кілометрів території на півночі України, 94 населені пункти, з яких або було евакуйовано населення, або відселено пізніше. Ця територія віднесена до радіоактивно небезпечних, вона вилучена з народно-господарського обороту й відмежована від сусідніх територій. Наш кореспондент Марія Копиленко зустрілася з керівником держдепартаменту міністерства з питань надзвичайних ситуацій Володимиром Холошею, який відповідає за Чорнобильську "зону":
На відміну від аналогічних територій Білорусії та Росії зона є районом з найгострішою екологічною ситуацією. Адже саме тут розташована Чорнобильська АЕС із зруйнованим атомним реактором, і саме тут споруджені сховища радіоактивних відходів. Після аварії, каже Володимир Холоша, ці та інші пункти захоронення радіоактивних відходів зводилися нашвидкуруч з порушенням технології будівництва:
"Тепер ці джерела радіоактивності, враховуючи небезпечне положення зони, у верхній частині водозабору річки Дніпро створюють постійну потенціальну загрозу для населення. Це й зумовлює ту необхідну й різнопланову роботу спеціалізованого виробничо-господарського комплексу зони відчуження, в яку входить Чорнобильська АЕС з об"єктом "Укриття" та наші спеціалізовані підприємства з мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи. Головне їхнє завдання - стабілізація радіо-екологічної ситуації, недопущення винесення радіоактивності за межі зони відчуження, тому що саме тут - 96 % того, що було викинуто з четвертого реактора".
У 13 населених пунктах зони проживають 387 так званих самопоселенців. Основна частина цих людей - ті, кого 1986 року було евакуйовано з зони відчуження, і які протягом 1987 року з різних причин повернулися назад. Більшість з цих людей не бажають переселятися на інші території. Практично всі ці люди - пенсіонери й отримують пенсію в найближчому населеному пункті - в Іванкові. У 90-х роках удалося відселити хоча б сім"ї з дітьми, а були й такі.
Роботи з підтримки екологічно безпечного стану в зоні відчуження і в зоні безумовного обов"язкового відселення - так офіційцно називається те, що відбувається в зоні - фінансуються спеціальною бюджетною програмою, в рамках якої працюють 9 підприємств. При цьому, наголошує Володимир Холоша, гроші надходять точно у відповідності з планом, а от міжнародної допомоги на утримання зони практично немає, все йде на виведення з експлуатації самої станції та побудову об"єкту "Укриття":
"До речі, приблизно половина того, що було викинуто в результаті аварії на рельєф на території, міститься зараз у місцях або тимчасового, або постійного захоронення відходів. За цей рік спецпідприємство "Комплекс" захоронило 18 тис. куб метрів радіоактивних відходів. Це приблизно 40 кюрі. Тобто ця постійна планова робота кожного року призводить до того, що екологічна небезпека від зони відчуження стає дедалі меншою".
Водночас, як каже "начальник зони", придатною до життя підпорядкована йому територія не буде ще дуже довго, хоча вже зараз з річки Прип"ять у Чорнобилі можна пити воду, вона відповідає санітарним нормам:
"Що стосується зони, то чому вона радіоаційно небезпечна? Тому що є плутонієве забруднення, а період напіврозпаду плутонію - 24 тисячі років. Хоча вже зараз ця територія використовується, тому що ті об"єкти, які зараз будуються в зоні, їх могли б будувати де-небудь на чорноземах".
Серед таких підприємств - комплекс "Вектор", національне сховище для всіх радіоактивних відходів, які з"являться в процесі робіт у зоні. Однак Володимир Холоша категорично відкидає можливість перетворення цього сховища на європейський смітник:
"Я думаю, це важко уявити з тієї причини, що наше законодавство не дозволяє ввозити радіоактивні відходи з-за кордону. Тому й в технічному завданні комплексу "Вектор", що будується, чітко сказано, що це будується для потреб зони відчуження та об"єкту укриття і як перспектива - спецкомбінатів, які розташовані в нас в екологічно неблагополучних регіонах - Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Київ".
Німецький тижневик ЦАЙТ свого часу вмістив репортаж про туристичну поїздку до Чорнобильської зони відчуження. Ця ідея набирає на Заході дедалі більшої популярності. Володимир Холоша не бачить у цьому якихось принципових перешкод:
"Що стосується взагалі цієї ідеї, то вона має право на життя. Але нам треба розуміти, що якщо ми говоримо про туризм чи екстремальний туризм, то ми повинні мати, по-перше, сертифіковані маршрути, якусь інфраструктуру, ми повинні вирішити питання безпеки. Хоча ми дозволяємо відвідувати журналістам і вченим, які професійно цим цікавляться. Існують і туристичні фірми, які організовують такі поїздки для вчених, фахівців, біологів, екологів, фізиків... Але говорити не про відвідування зони, а про екстремальний туризм, я думаю, передчасно".
Марія Копиленко
Територія зони відчуження Чорнобильської АЕС підпорядкована міністерству України з питань надзвичайних ситуацій. Це 2600 квадратних кілометрів території на півночі України, 94 населені пункти, з яких або було евакуйовано населення, або відселено пізніше. Ця територія віднесена до радіоактивно небезпечних, вона вилучена з народно-господарського обороту й відмежована від сусідніх територій. Наш кореспондент Марія Копиленко зустрілася з керівником держдепартаменту міністерства з питань надзвичайних ситуацій Володимиром Холошею, який відповідає за Чорнобильську "зону":
На відміну від аналогічних територій Білорусії та Росії зона є районом з найгострішою екологічною ситуацією. Адже саме тут розташована Чорнобильська АЕС із зруйнованим атомним реактором, і саме тут споруджені сховища радіоактивних відходів. Після аварії, каже Володимир Холоша, ці та інші пункти захоронення радіоактивних відходів зводилися нашвидкуруч з порушенням технології будівництва:
"Тепер ці джерела радіоактивності, враховуючи небезпечне положення зони, у верхній частині водозабору річки Дніпро створюють постійну потенціальну загрозу для населення. Це й зумовлює ту необхідну й різнопланову роботу спеціалізованого виробничо-господарського комплексу зони відчуження, в яку входить Чорнобильська АЕС з об"єктом "Укриття" та наші спеціалізовані підприємства з мінімізації наслідків чорнобильської катастрофи. Головне їхнє завдання - стабілізація радіо-екологічної ситуації, недопущення винесення радіоактивності за межі зони відчуження, тому що саме тут - 96 % того, що було викинуто з четвертого реактора".
У 13 населених пунктах зони проживають 387 так званих самопоселенців. Основна частина цих людей - ті, кого 1986 року було евакуйовано з зони відчуження, і які протягом 1987 року з різних причин повернулися назад. Більшість з цих людей не бажають переселятися на інші території. Практично всі ці люди - пенсіонери й отримують пенсію в найближчому населеному пункті - в Іванкові. У 90-х роках удалося відселити хоча б сім"ї з дітьми, а були й такі.
Роботи з підтримки екологічно безпечного стану в зоні відчуження і в зоні безумовного обов"язкового відселення - так офіційцно називається те, що відбувається в зоні - фінансуються спеціальною бюджетною програмою, в рамках якої працюють 9 підприємств. При цьому, наголошує Володимир Холоша, гроші надходять точно у відповідності з планом, а от міжнародної допомоги на утримання зони практично немає, все йде на виведення з експлуатації самої станції та побудову об"єкту "Укриття":
"До речі, приблизно половина того, що було викинуто в результаті аварії на рельєф на території, міститься зараз у місцях або тимчасового, або постійного захоронення відходів. За цей рік спецпідприємство "Комплекс" захоронило 18 тис. куб метрів радіоактивних відходів. Це приблизно 40 кюрі. Тобто ця постійна планова робота кожного року призводить до того, що екологічна небезпека від зони відчуження стає дедалі меншою".
Водночас, як каже "начальник зони", придатною до життя підпорядкована йому територія не буде ще дуже довго, хоча вже зараз з річки Прип"ять у Чорнобилі можна пити воду, вона відповідає санітарним нормам:
"Що стосується зони, то чому вона радіоаційно небезпечна? Тому що є плутонієве забруднення, а період напіврозпаду плутонію - 24 тисячі років. Хоча вже зараз ця територія використовується, тому що ті об"єкти, які зараз будуються в зоні, їх могли б будувати де-небудь на чорноземах".
Серед таких підприємств - комплекс "Вектор", національне сховище для всіх радіоактивних відходів, які з"являться в процесі робіт у зоні. Однак Володимир Холоша категорично відкидає можливість перетворення цього сховища на європейський смітник:
"Я думаю, це важко уявити з тієї причини, що наше законодавство не дозволяє ввозити радіоактивні відходи з-за кордону. Тому й в технічному завданні комплексу "Вектор", що будується, чітко сказано, що це будується для потреб зони відчуження та об"єкту укриття і як перспектива - спецкомбінатів, які розташовані в нас в екологічно неблагополучних регіонах - Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Київ".
Німецький тижневик ЦАЙТ свого часу вмістив репортаж про туристичну поїздку до Чорнобильської зони відчуження. Ця ідея набирає на Заході дедалі більшої популярності. Володимир Холоша не бачить у цьому якихось принципових перешкод:
"Що стосується взагалі цієї ідеї, то вона має право на життя. Але нам треба розуміти, що якщо ми говоримо про туризм чи екстремальний туризм, то ми повинні мати, по-перше, сертифіковані маршрути, якусь інфраструктуру, ми повинні вирішити питання безпеки. Хоча ми дозволяємо відвідувати журналістам і вченим, які професійно цим цікавляться. Існують і туристичні фірми, які організовують такі поїздки для вчених, фахівців, біологів, екологів, фізиків... Але говорити не про відвідування зони, а про екстремальний туризм, я думаю, передчасно".
Марія Копиленко
Реклама