Шкільна освіта у ФРН: все вирішує гаманець тата?

Про те, що німецька шкільна система не дає рівних шансів на освіту, відомо давно. Від початку 1970-х років різні дані вказували на те, що рівень освіти безпосередньо залежить від соціального походження. Але справжній шок стався в Німеччині, коли стали відомі результати масштабного міжнародного дослідження оцінки учнів PISA, проведеного 2000-го року. Воно засвідчило, що діти з заможних верств населення мають значно кращі шанси на освіту, ніж їхні однолітки з бідніших родин.

Цього тижня в Німеччині було представлено результати другого дослідження PISA, проведеного 2003-го року. Його результат не втішний: соціальна несправедливість у школах ФРН залишається.

Оглядачі звертають увагу на два центральних моменти. Перший - діти з заможних родин мають кращі знання, ніж їхні бідні однолітки. Заможними вважаються родини батьків з вищою освітою та представників ділової еліти. У Німеччині їхні діти, як правило, мають власну кімнату з комп’ютером і доступом до мережі Інтернет, у них багато книжок і словників. Крім того, вони часто користуються послугами репетиторів. Це призводить до того, що у знаннях, скажімо, з математики, син менеджера компанії „Дойче телеком” інколи випереджає свого ровесника, чий батько працює прибиральником у тій же фірмі, на два шкільні роки.

Другий висновок дослідження, про який зараз точаться особливо гострі дискусії, стосується шансів на якісну освіту. В середньому по Німеччині діти заможних батьків мають у чотири рази кращі шанси відвідувати гімназію, отримати якісний атестат і поступити у вуз, ніж їхні бідні однолітки. І це при однаковому рівні природного обдарування.

Бідні, про яких ідеться в дослідженні PISA, - це в першу чергу діти з робочих сімей, де батьки безробітні або виконують некваліфіковану працю, за яку мало платять. А ще бідні - це родини іммігрантів та іноземців, яких у Німеччині кілька мільйонів. Говорить Дітер Ленцен, вчений-педагог, президент Вільного університету Берліна:

„На мою думку, Німеччина має проблему з імміграцією. Більшу частину мігрантів не вдалося настільки інтегрувати, щоб вони вивчили на достатньому рівні німецьку мову і могли б нормально працювати на уроках у школі. В останні роки Німеччина не приділяла достатньо уваги слабким учням, їхня частка в загальному потоці стає дедалі більшою. За нашими оцінками, сьогодні майже 20 відсотків учнів не мають перспективи на отримання адекватної освіти”.

У чому ж причина такого жалюгідного становища? Чимало експертів звинувачують передусім німецьку систему середньої освіти. Після початкових класів дітей тут розподіляють до різних типів шкіл. Найкращу шкільну освіту пропонують гімназії, але туди беруть учнів тільки з високим рівнем знань. Дітей робітників і мігрантів у таких школах можна порахувати по пальцях. Все це змушує політиків діяти, про що заявив і федеральний президент Німеччини Горст Келер:

„Діти, незалежно від того, звідки вони походять, яке в них сімейне, соціальне чи регіональне підґрунтя, повинні мати рівні шанси на освіту й навчання. На мою думку, це найважливіша форма справедливості”.

Тим часом експерти сумніваються, що дослідження PISA змусить німецьких політиків запровадити єдину систему шкільної освіти. Не в останню чергу тому, що це в компетенції федеральних земель, а не федерального уряду. Але є й підстави для оптимізму. Зміни на краще таки відбуваються. Загальний рівень шкільної освіти в Німеччині в порівнянні з попереднім дослідженням PISA піднявся.