Чеченська Едіт Піаф: критичні пісні про війну Лізи Умарової

Після того, як у листопаді 1994 спалахнула перша чеченська війна, Ліза Умарова змушена була залишити Грозний і переїхала до Москви. У сімейному колі вона говорить чеченською, проте свої пісні співає переважно російською. Каже, що так може бути певною, що її пісні дійдуть до сердець більшої кількості людей:

„Мої пісні не потрібні чеченцям. Вони і так знають, що там відбувається. Мої пісні потрібні російському народові, щоб росіяни це чули, щоб вони знали, що там робиться.”

Нині Ліза Умарова працює бухгалтеркою. Вона є нечастою гостею на концертних майданчиках. Касети з її піснями продаються зазвичай лише на піратському ринку. А втім, її пісні знаходять шлях до сердець як простих людей, так і міністрів та військових високопосадовців. „Наша Едіт Піаф”, - часто можна почути від чеченців, коли вони згадують про Лізу Умарову. Колишня акторка, вона ніколи не вчилася нотній грамоті. На погляд професійного автора пісень, її пісні недосконалі як за формою, так і за структурою. Вона відмовляється від складних рим. Але в її піснях бринять почуття. Кожен рядок пронизаний болем від побаченого й пережитого під час війни, каже Умарова.

„Я часто чую власні пісні, коли проходжу повз військову частину в Грозному”, - розповідає співачка. Як не дивно, але серед російських військовослужбовців у Чечні її творчість користується шаленою популярністю. Незважаючи на те, що пісня „Встань, Росіє!” офіційно заборонена в Чечні, щоранку її можна почути у військовому містечку федералів. Розповідає сама співачка:

„Одному полковникові чи офіцерові солдат приніс послухати мою касету. Кажуть, він послухав і вранці ж залишив Чечню. І касету не віддав. Усі, хто б звідти не їхав – солдати, спецназ, ОМОН – вони повертаються додому з моїми дисками.”

Ліза Умарова вважає свої пісні патріотичними закликами, але ці заклики не до війни та розплати, а до миру та взаєморозуміння. Мабуть, саме це і є секретом успіху її пісень.