Час обіцянок минув
3 жовтня 2005 р.
На перший погляд, Німеччина давно стала єдиною країною. На „Фольксвагенах”, „Мерседесах” і БМВ їздять не тільки у Дортмунді чи Мюнхені, а й у Дрездені та Магдебурзі. Більше того, у Східній Німеччині тепер стоять заводи цих західних марок. Німці на Сході й Заході дивляться одні й ті ж телеканали, на виборах голосують за одні й ті ж партії, а влітку відпочивають на одних і тих же курортах.
Але якщо придивитися, розбіжностей між двома колись окремими німецькими державами досі більше, ніж схожості. В першу чергу це стосується економіки. „Квітучі ландшафти”, які свого часу обіцяв східним німцям канцлер Гельмут Коль, поки з’явилися лише в окремих регіонах. Говорить бургомістр міста Лейпцига Вольфганг Тіфензе:
„За останні 15 років ми змогли досягти нечуваних результатів. Лейпциг справді серед лідерів. Але в дуже важливій справі створення самостійної потужної економіки говорити про успіх поки не доводиться”.
Трохи статистики. Рівень безробіття в східнонімецьких землях сьогодні 18 відсотків. Це майже вдвічі більше, ніж у землях колишньої ФРН. На Сході ті, хто має роботу, заробляють у середньому на 13 відсотків менше, ніж їхні західні колеги. Результат - відтік кадрів. За роки після падіння Берлінського муру на Захід виїхали близько 3,5 мільйонів східних німців.
Ті, хто залишився, і не втратив бажання працювати, ведуть боротьбу зі слабкою кон’юнктурою. Східнонімецький підприємець Дітмар Раух порівнює умови роботи часів НДР з нинішніми:
„У нас були інші складнощі. Раніше мені доводилося працювати й по 12-14 годин на добу, але я заробляв більше грошей і міг собі дозволити двічі на рік поїхати у відпустку на три тижні. Тепер я працюю фактично стільки ж, але заробляю менше, а на відпустку немає ні грошей, ні часу”.
Попри таки невтішні слова, Дітмар Раух не належить до тих, хто сумує за соціалізмом. Він, як і переважна більшість східних німців (91 відсоток), позитивно оцінює об’єднання ФРН і НДР 15 років тому.
„На Сході теж були свої недоліки, але переваги сьогодні однозначно переважають. Варто лише згадати про свободу, якої раніше не було”.
„Після об’єднання ситуація покращилася. Якщо глянути навкруги, відремонтовано вулиці, нова інфраструктура, це добре”.
Інфраструктура в східнонімецьких землях справді чудова. Їхати машиною по автобанах у Саксонії чи Тюрінгії одне задоволення: широкі дороги виблискують новим асфальтом відмінної якості. Водночас у Західній Німеччині будівельники не встигають залатувати дірки на автошляхах. Принцип, за яким витрачалися сотні мільярдів євро на відбудову німецького Сходу, сьогодні викликає зауваження критиків. Пояснює Мартін Розенфельд, професор економіки з університету міста Галле:
„Допомога в усіх нових федеральних землях надавалася за однаковими умовами. Всюди була розбудована інфраструктура, всюди побудували нові вулиці, вокзали. Думаю, що в цьому була помилка. Гроші треба було розподіляти більш концентровано по регіонах, а не всім потроху”.
У майбутньому розподіл допомоги, очевидно, зміниться. Більше підтримки отримуватимуть вузлові регіони з перспективними проектами.
Загалом ейфорія перших років після об’єднання остаточно розвіялася. Сьогодні німці усвідомлюють, що швидкого покращання рівня життя в східних землях не буде. По-новому заговорили й політики. Вже ніхто не обіцяє золоті гори, а лунають переважно тверезі оцінки про високий рівень безробіття, про болючі соціальні реформи. Але місце для оптимізму залишається. Яскравим прикладом стала повінь у східних землях 2002 року, ліквідовувати яку приїхали німці з усіх регіонів країни. Саме тоді почали говорити, що поділ у головах німців на Схід і Захід зникає.