Частина 7: Так хоче Бог – перший хрестовий похід (1096 – 1099)

Ще 1071-го року військо християн зазнало серйозної поразки від мусульман під Манцикертом у Східній Анатолії. Гнів Папи Римського викликала й вістка зі Святої Землі про те, що благочестиві паломники-християни нібито піддаються знущанням з боку «нехристів». Папа Римський Урбан Другий (близько 1042 – 1099) вирішив скористатися церковним собором в Клермоні, що відбувся в листопаді 1095-го року, аби закликати до «збройного паломництва» в Єрусалим. При цьому він не скупився на слова, яскраво змальовуючи всі жахіття, які переживають нещасні християни в Палестині.

«Народ проклятий, чужоземний, далекий від Бога, виродки, серце і розум яких не вірить у Бога, які напали на землі тих християн, спустошивши їх мечами, пограбуваннями та вогнем, а мешканців забрав до себе в полон чи умертвив, церкви ж Божі або зрівняв із землею або ж обернув на своє богослужіння… Хто ж має обов’язок помститися за це й вихопити з їхніх рук награбоване, як не ви. Вас спонукають до подвигів предків велич і слава короля Карла Великого та інших ваших правителів. Особливо до вас має взивати свята гробниця спасителя й Господа нашого, котрою володіють нині нечестиві народи… Єрусалим – пуп землі, країна, що квітне, він як райський сад за чарівністю своєю… І це царське місто, яке лежить у центрі світу, захоплене тепер ворогами Господа, загарбане тими, хто не знає істинного Бога, та став святилищем поганців».

Кривава бійня в ім’я Господа

Очевидно, що Папа Римський все дещо перебільшив. Фактом, однак, залишається те, що мусульманські правителі Єрусалима справді стягували плату «за вхід» до міста. Християнським прочанам така ситуація видавалася принизливою. Тим більше, що в Єрусалимі руйнувалися святі місця та знищувалися пам’ятки християнства.

Покласти край такому становищу – саме такою була мета першого хрестового походу. 1096-го року близько 300 тисяч європейських лицарів у надії на багату здобич вирушили до Святої Землі. Бойовий дух учасників хрестового походу Папа Римський Урбан Другий намагався підтримати ще й тим, що обіцяв відпустити всі гріхи – й ті, що були скоєні в минулому, й ті, що будуть скоєні в майбутньому.

Тим не менш, кривава ціна, яку хрестоносцям (їх так прозвали за хрести, нашиті на плащі) довелось заплатити по дорозі до Єрусалима, була дуже високою. Лицарі постійно натрапляли на засідки, їм весь час доводилося відбиватися від зграй розбійників. Та й нестерпна спека погіршувала становище. На початку липня 1098 року лицарі-християни завоювали Нікею та Антіохію. Через Ліван вони просунулися далі до теперішніх Хайфи та Яффи. В Едессі брат Ґотфріда Булонського (близько 1060 – 1100) Балдуїн заснував першу державу хрестоносців.

У липні 1099 року хрестоносці підійшли до Єрусалима. З 300 тисяч лицарів до стін міста дісталися дещо більше 20 тисяч виснажених воїнів. І все ж таки за допомогою таранів та зброї для метання каміння їм вдалося захопити Єрусалим. Лицарі-християни з криками «Так хоче Бог!» увірвались до міста та влаштували там криваве побоїще. Мало кому з жителів вдалось врятуватися. Проголосивши цю бійню «очищенням» Єрусалима від «нехристів», хрестоносці влаштували в зруйнованому місті ходу вдячності. Цього дня були вбиті 70 тисяч людей.

Держава хрестоносців – подовження міжрелігійних воєн

Улітку 1099 року Ґотфрід Булонський, на той час уже властитель Єрусалимського королівства, отримав титул «Захисника Гробу Господнього» (Advocatus Sancti Sepulchri). На Близькому Сході та в Малій Азії, поруч з Едесськім графством та Єрусалимським королівством, виникла ціла низка держав хрестоносців, наприклад, Мала Вірменія, Антиохійське князівство та Трипільське графство.

Усі вони проіснували недовго, оскільки новий порядок на Близькому Сході виявився нестійким. Потужні мусульманські країни такі, як Дамаський емірат, Каїрський халіфат та Сельджуцький султанат, дуже ревниво спостерігали за діями хрестоносців на Святій Землі. Згодом вони неодноразово робили спроби повернути території, які в них відібрали християни. Ця обставина також використовувалася папським престолом як привід для продовження христових походів. Після першого хрестового походу відбулися ще сім. Ця авантюра, жертвами якої стали сотні тисяч людей, тривала до середини ХІІІ сторіччя.

У Європі ж хрестові походи сприяли згуртуванню християнських народів під знаком хреста на чолі з Папою Римським. Ця християнська самосвідомість довгий час забезпечувала єдність Європи. Боротьба зі спільним ворогом, в цьому випадку – з мусульманами в Святій Землі, обумовила виникнення європейської самосвідомості. Але відчуття спільноти в європейців було пов’язано з різко негативним ставленням до іновірців. Отже, європейська самосвідомість на той час ґрунтувалася не на об’єднавчому, а на роз'єднувальному принципі.

Автор: Маттіас фон Гельфальд / Ольга Прокопишина
Редактор: Володимир Медяний