Хто довіряє, той виграє: гормони та гроші
26 березня 2006 р.
Під час одного з експериментів дослідники Стенфордського університету встановили, що в студентів, які продавали й купували акції на електронній біржі, активізувалися ті самі ділянки мозку, які відповідають за сексуальний потяг. І так само, як за сильних статевих імпульсів, жадання прибутку відтісняло на другий план раціональне мислення. Незвичайний дослід провів і професор прикладної економіки цюрихського університету Ернст Фер. Його, зокрема, зацікавило, яку дію справляє гормон окситоцин на почуття довіри. Гормон та економіка? Що підштовхнуло науковця до такої ідеї?
«Власне кажучи, випадок. Якось мій колега, психолог Маркус Гайних, читав лекцію про роль окситоцину на формування соціальної поведінки мишей. Я подумав, якщо цей гормон так впливає на невеличких ссавців, то, не виключено, що схожу реакцію він спричинятиме й у людини.»
Щоб з’ясувати це, швейцарські фахівці вигадали таку гру: посадили в кімнату двох незнайомих між собою студентів і видали їм по 12 євро. Перший гравець кладе якусь частину грошей у «банк». Там вона збільшується втричі й надходить у розпорядження другого гравця. Тепер той має вибір: або забрати собі всі гроші, або вести далі гру, повернувши супротивникові певну частину прибутку назад. Ернст Фер:
«Найліпше в цій грі ось що: через те, що сума на кону потроюється, виграти можуть обидва. Причому чималу суму. Але за однієї умови: якщо вони довірятимуть один одному. Інакше «обібрати» банк не вдасться, бо як тільки виникне підозра, що твій партнер більше не захоче ділитися, то надійніше, звичайно, одразу забрати весь прибуток собі.»
Наслідки експерименту виявилися однозначні. Ті студенти, яким перед початком гри вприснули в ніс розчин окситоцину, охоче ділилися з партнером і розбагатіли на значно більшу суму, аніж ті, які замість гормону довіри отримали плацебо - чисту воду. То що, виходить, поклав у кишеню окситоциновий спрей і можеш сміливо вирушати на переговори з прискіпливими інвесторами? І чи можна бути впевненим, що комусь незабаром не спаде на думку застосовувати аерозолі проти пильності, наприклад, у супермаркетах? Професор Ернст Фер:
«Причин для занепокоєння немає, бо, потрапивши в повітря, окситоцин практично одразу розпадається. Аби покупці почали хапати все без розбору, в супермаркеті треба було б улаштувати справжню окситоцинову завісу, але тоді не буде видно полиць з товарами. А якщо без жартів, то, звичайно, ми не шукали нового чудодійного засобу для маніпуляцій. Нашою метою було довести, що економіка та неврологія не такі вже й віддалені одна від одної науки, як це видається на перший погляд.»
За матеріалами німецької преси