Українські вибори: нечесна дуель

До передвиборної ситуації в Україні звертається газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ. Автор коментаря, оглядач Даніель Ріґер, зокрема, пише:

На схід від Європейського союзу з демократією не склалося. У Росії намагаються обмежити свободу вибору, а в Україні цинічні політики роблять усе, щоб перетворити на фарс президентські вибори 31 жовтня. Опозиційний кандидат Віктор Ющенко, який має найбільше шансів на перемогу, став жертвою небезпечного для життя отруєння. Ющенко звинувачує в цьому оточення президента Леоніда Кучми. Чимало українців згадають у ці дні досі не розкрите вбивство опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, скоєне чотири роки тому, -

зауважує оглядач ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ і веде далі:

Після двох термінів при владі Кучма залишає посаду. З його відходом може скінчитися темна епоха, повна скандалів і обмежень свободи слова. Але методи ведення передвиборної боротьби не обіцяють нічого доброго. На телебаченні опозицію майже не показують, єдиний критичний ”5-й канал” має загадкові технічні проблеми. Поки що не можна сказати, чи справді Кучма збирається віддати владу. Підтриманий ним кандидат, чинний прем”єр-міністр Віктор Янукович, став жервтою нападу (в нього кинули яйце). Справедлива виборча кампанія, очевидно, в Україні неможлива. Після розширення новий Європейський союз має не втрачати з поля зору те, що відбувається в нього перед дверима, - закликає журналіст Даніель Ріґер на сторінках ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ.

Розвиток ситуації в Росії в контексті міжнародної боротьби з тероризмом аналізує видання НОЙЕ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНГ:

Якби ж усе було так просто: хто чинить спротив, той – терорист. Такий ярлик російський уряд наклеює кожному, хто силою відповідає на хаотичні дії війська в Чечні. До такого простого й вигідного трактування тероризму вдається не тільки Москва. Колеги у Вашингтоні так само реагують на свою силову монополію в Іраку. І це при тому, що американські командири неодноразово закликали розрізняти між терористичними групами й іракськими повстанцями. Міряти всіх одним мірилом може й вигідно з пропагандистської точки зору, але розумною політикою це назвати не можна, -

вважає НОЙЕ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНГ. Далі читаємо:

За таких умов заклики Москви до всіх країн світу продемонструвати єдність у боротьбі з тероризмом не можуть сприйматися серйозно. Безперечно, уряд у Москві переслідує легітимну ціль, намагаючись зберегти територіальну цілісність на Північному Кавказі. Але з огляду на сваволю сил безпеки, не кожен терорист, хто проти цього протестує. Через десять років безуспішної чеченської політики і з огляду на неймовірну жорстокість тероризму, що звідти походить, настав час це визнати й скористатися суперечками в таборі повстанців. Лише так можна ізолювати й перемогти його терористичну частину. Як інакше президент Володимир Путін хоче захистити свою країну від подальших терактів? Лише закликами до ООН і карт-бланшем для солдатів на Кавказі небезпеку не відвернути, - переконана НОЙЕ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНГ.

На завершення – про прагнення Німеччини стати постійним членом Ради Безпеки ООН. Минулого тижня міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер офіційно озвучив такі плани Берліна. ”Що означає постійне членство в Раді Безпеки?” – запитує ТАҐЕСПОСТ з Вюрцбурга:

Сила Ради і її працездатність залежать від того, чи утворять представлені в ній країни кваліфікаційну більшість і якою буде позиція держав, що мають право вето. Приклад Іраку показав, що Німеччина й не маючи постійного членства може впливати на рішення Ради Безпеки. Резолюція про відбудову Іраку була б неможливою без німецько-французької підтримки. Об”єднані Нації потребують не збільшення числа держав з правом вето вдвічі, а більше гнучкості, - пропонує ТАҐЕСПОСТ.

Більш критично налаштована газета ВЕЛЬТ з Берліна:

50 років німецька політика мала коаліційне спрямування і була успішною. Нову форму і зміст такому підходу мала б надати спільна зовнішня політика й політика безпеки в Європейському союзі. Але федеральний уряд відмовився від цієї ідеї. Хоча під час коаліційних переговорів йшлося про єдине членство в Раді Безпеки для ЄС, тепер надається перевага національним інтересам. Сумно дивитися як європейська архітектура стає жертвою національного егоїзму, - підсумовує газета ВЕЛЬТ.