Українське вікно у майбутнє

�в - Ґергарда Сімона та Олександра Рара.

На думку експерта з питань країн Східної Європи Ґергарда Сімона, з початку „помаранчевої революції” і протягом року багато людей у Західній Європі пережили справжню палітру відчуттів, щодо України: від захоплення, через розчарування до надії:

Ми були у захопленні, ми відчували, що серце Європи б’ється на майдані. Потім у нас було надто багато очікувань, щодо майбутнього та теперішнього України. Звичайно, потім прийшло розчарування. Як і мало бути, нова влада зробила певні помилки. Навіть президент Ющенко робив помилки. Тож тоді розпочалося тверезішання. Але все-таки я переконаний (і багато хто у Західній Європі теж): Україна на правильному шляху, що веде до збільшення демократії та встановлення правової держави.

На думку Ґергарда Сімона, за цей рік ситуація в Україні покращилася. Є певний прогрес.

Найважливіше – це свобода ЗМІ. Україна – це нині держава, де є вільні Засоби масової інформації, де є свобода думки, де політичні партії та організації можуть вільно існувати і діяти. Це навіть більше, ніж можна було сподіватися рік тому.

Свободу слова вважає найбільшим надбанням "помаранчевої революції" і Алексанрд Рар – експерт з питань східної Європи Німецького товариства зовнішньої політики:

До позитивних аспектів належить те, що в Україні можна вільно висловлювати думки. Система олігархів, яка було за часів Кучми нині стала слабшою. Тепер олігархи не контролюють всю пресу чи всі телеканали.

Втім, Олександр Рар зазначає, що в Україні після помаранчевої революції багато чого досягти не вдалося.

Чому я кажу, що революція провалилася? Найсуттєвіші реформи президент Ющенко не реалізував. Це правова реформа – система судоустрою така й залишилася, якою була раніше. Боротьба з корупцією насправді не ведеться. Економіка послабшала. Президент Ющенко проявив себе скоріше, як людина, яка надихає, яка говорить багато про історію та про майбутнє країни. Він вимагав членства в ЄС та НАТО. Але на практиці виявилося, що йому не вистачає багатьох якостей.

Водночас, говорить Олександр Рар, за те, що нині відбувається в Україні відповідальність частково лежить і на країнах Заходу:

Європейський Союз не захотів надати Україні перспективу вступу до організації. Хоча Україні вже давно можна було надати статус країни з ринковою економікою а також укласти угоду про асоціацію. Потрібно наголосити, що жоден з великих західних політиків не був в Україні після революції. Ані Буш, ані Шредер чи Ширак. Тоні Блер приїде до Києва лише в грудні на саміт Україна-ЄС. Великі проблеми у країнах Європи – Франції, Голландії, проблеми з Європейською конституцією, припинили дебати про розширення у Європейському Союзі. Тому Україна не отримала позитивної реакції з боку Заходу. Польща, у якій тривала передвиборча боротьба, теж не змогла вплинути на ситуацію в Україні. Київ залишився насамоті.

Менш песимістично на стосунки європейських держав та України дивиться Ґергард Сімон:

Я вірю, що у Брюсселі та Страсбурзі двері залишаються відчиненими. Україна тепер бере участь у європейській політиці. Зрозуміло, що рік тому Україна була на перших сторінках усіх газет. Програми новин по телебаченню розпочиналися з репортажів з майдану. У порівнянні з тим часом, тепер Україна перемістилася на 4-5 сторінку. Але менш з тим. Україна глибоко змінилася. Сьогодні є вже зовсім інший імідж України у Західній Європі. Потрібно нагадати, як було раніше. Україна була фактично маргінальною державою. Виключена з міжнародних контактів. Україну вважали державою в орбіті Росії. І наша політика виходила в принципі з того, що з Україною можна говорити лише про Москву. Все це відійшло у минуле.

Тепер, говорить Ґергард Сімон, в Україні сталися такі зміни, коли вже неможливо повернути назад.

Все це було не дарма. Майдан був не дарма. Помаранчева революція була не дарма. Навіть якщо ми нині тверезо маємо визнати, що багато надій не виправдалися. І так швидко, як всі думали, створити демократію та приєднатися до Європи не вдасться.

І все ж таки, вважає експерт, в Україні нині відкрилося вікно для можливостей майбутнього.

Тетяна Карпенко