Тема Іраку

Більше, ніж вісім місяців минуло після того, як в Іраку закінчилася війна. Але країна ще й досі перебуває у стані політичного паралічу. В країні діє тимчасова Урядова Рада, члени якої не здатні дійти згоди навіть щодо того, хто саме має стати лідером Ради. Є також Комітет з конституційних справ, призначений тимчасовою Урядовою Радою, який через постійні чвари з приводу майбутнього країни є невиліковно хворим. Завдяки такому стану справ та, насамперед, за бажанням американців до кінця червня перехідний іракський уряд має обрати тимчасовий Парламент, який, у свою чергу, обере свій власний Конституційний Комітет. Невідомо лише, чому в новообраному Комітеті має бути більше порозуміння між його членами, ніж в уже існуючих органах,-

замислюється РЕЙНІШЕР МЕРКУР і веде далі:

Не можна не визнати, що ці символічні вибори спричинені планами Джорджа Буша досягти в Іраку певних перетворень на краще безпосередньо перед президентськими виборами в США. Однак насправді такий план говорить не лише про стратегічні міркування американців, а більше про їхню безпорадність в Іраку. Ніхто не заперечує, що Вашингтон споконвіку пропагує демократію. Однак, що стосується конкретного випадку з Іраком, американці відсторонюються від будь-яких дій. Іракці мають самі, без чиєї-небудь допомоги, вирішувати майбутнє своєї країни, так вважають у Вашингтоні. Та саме це їм і не вдається. Надто великими є розбіжності в думках щодо майбутнього країни. Курди прагнуть автономії, шиїтська більшість, навпаки, - міцного центрального урядового апарату, який би шанував закони ісламу. Суніти ж, зі свого боку, тужать за часами правління Саддама Хусейна. За допомогою певних процедур не можна уникнути цих розбіжностей в поглядах. Адже йдеться про ясні принципи. Отже, необхідно розумне втручання ззовні. Якщо, як здається, Америка втратила мужність, справу має підхопити світове співтовариство. Організація Об"єднаних Націй має прекрасний досвід у вирішенні конституційних питань,- підсумовує РЕЙНІШЕР МЕРКУР.

Тему продовжує видання ЦАЙТ, зауважуючи, що Європа та Америка знову переслідують в Іраку спільні інтереси:

Назва твору Бальзака "Втрачені ілюзії" є чудовим підзаголовком для нового розділу в романі "Європа та Америка". Ще не так давно уряд Джорджа Буша робив ставку на силу. Тепер настав час прозріння: Європа не могла запобігти війні в Іраку, Америка не в змозі власними силами досягти миру. Скрегочучи зубами, обидві сторони намагаються розпочати нову сторінку в їхніх відносинах. Роботи з відновлення цих зіпсованих внаслідок власної переоцінки відносин сигналізують, що в першу чергу йдеться не про Ірак, а про так би мовити об"єднання колишніх союзників, зумовлене реальними політичними цілями. Прихильники твердого курсу в уряді президента США Джорджа Буша визнали, що дипломатія необхідна. ЇЇ не можна нічим замінити. Європейці вчаться з досвіду, що безсилля не може зарадити політичним амбіціям. Окрім того, дії європейців у 2002/2003 році напередодні війни в Іраку сприяли не об"єднанню Європи, а, навпаки, - її розколу. З одного боку - Німеччина та Франція, з іншого боку - всі інші країни. Американці потребують союзників, таких як ООН та НАТО, для того, щоб войовничо налаштовані шиїти та суніти зрозуміли, що мають справу не лише з США. Американці потребують легитимної сили, яка зветься союзом усіх доброзичливо налаштованих країн, -

пише ЦАЙТ і продовжує:

Окрім того, з часу подій у Боснії та Косово розповсюджуються також інші настрої. Ліберальні демократи відчувають, що їхній острів щастя не може існувати, коли десь лютують СНІД і бідність, диктатура, авторитарність і тероризм, релігіозне божевілля та геноцид. Руйнуються стіни, за якими Захід так зручно облаштувався. Так само, як і Німеччина, Сполучені Штати Америки не здатні захищати себе власними силами.

Огляд тижневої преси підготувала Людмила Хартунг.