Скільки разів на день ми брешемо й чому?

«Чому ми не кажемо лише правду? З тієї простої причини, що без повсякденної брехні сучасна людина не могла б вижити. Це невіддільна частка нашої соціальної поведінки. Уявіть собі, що було б, якби на запитання «як справи?», замість ввічливого «дякую, добре», ми щоразу чесно розповідали б про всі наші проблеми та турботи! -

каже оглядачка наукового журналу «Леонардо» Юта Дум-Гайцман. – Неправда допомагає нам захистити душу так само, як одяг захищає від чужих поглядів наше тіло. Уже самих лише правил гарного тону досить, щоб усіх нас по заслузі зарахувати до класу «брехунів»». Але для початку непогано було б розібратися, а що таке, власне, брехня? «Навмисне викривлення істини», - пояснює енциклопедичний словник. «Порушення Восьмої Заповіді. Злочин проти Бога», - навчають християнські філософи. Один з отців Церкви, блаженний Августин у своєму трактаті «Про Брехню» писав, що християнин не повинен казати неправди, навіть якщо це може врятувати комусь життя. «Однак справа в тому, - веде далі Юта Дум-Гайцман, - що сьогоднішнє суспільство відрізняється від того, яке було в четвертому-п’ятому століттях, коли проповідував Августин. Люди не були б людьми, якби вони не знайшли розв’язання й цієї дилеми»:

«По суті, сьогодні неможливо визначити, що таке правда. Щоб брехати без докорів сумління, ми – свідомо чи підсвідомо – навчилися дуже добре розмивати чітку межу між цими двома поняттями. Не помічаючи того, ми вводимо в оману всіх - коханих, дітей, колег, друзів, сусідів. Заради того, щоб полегшити спілкування, або в ім’я, як ми вважаємо, високих цілей. Деякі психологи підрахували, що пересічна людина каже неправду в середньому 200 разів на день. І якщо нас ніхто не спіймав на тому, що ми безсоромно прагнемо власної вигоди, чи намагаємося уникнути покарання, то це вважається цілком нормальним. Головне – брехати люб’язно, тобто так, як ти хотів би, що брехали тобі.»

«Своєрідний сучасний ритуал. І нічого жахливого в цьому немає, - вважає професор фрайбурзького університету, антрополог Вольфґанґ Рейнгард. – Безневинна корекція істини цілком припустима. Справжні проблеми починаються в іншій площині.» Цитата з останньої книги науковця «Суспільство брехні»:

«Дуритиме нас нова федеральна канцлерка менше, аніж її попередник – канцлер? Швидше за все ні, адже й у неї, зрештою, немає іншого вибору. Творче ставлення до правди належить до азів будь-якої політичної діяльності. Президенти, прем’єр-міністри, депутати парламентів змушені постійно вводити виборців в оману, бо інакше ті, крий Боже, побачать реальність такою, якою вона є насправді.»

«Саме в політиці брехню можна спостерігати в усіх її найрізноманітніших формах, - каже наукова оглядачка Юта Дум-Гайцман. - Нам розповідають про «реформи», а йдеться про скорочення соціальних виплат. «Поповнення ринку робочої сили» означає, що закрили ще кілька підприємств. Тортури називають «поліпшеними методами судового розслідування». І навпаки, хоч якою незначною була б подія, але якщо вона працює на бажаний імідж, зі справжньої мухи одразу роблять фальшивого слона. Не в останню чергу за допомогою тих самих об’єктивних засобів масової інформації. З часом можновладці починають самі щиро вірити в те, у чому вони намагаються переконати народ. Самоідеалізація – найвищий й найнебезпечніший ступінь соціальної брехні, застерігають психологи».

Чи звертали ви увагу на те, що політики, які хочуть нас обдурити, говорять переважно про минуле та майбутнє. Теперішній час у їхніх промовах майже відсутній. «Що палкіше вас запевняють, що начебто незабаром усе буде добре, то пильніше слід придивитися до того, що відбувається нині. Перевірки сьогоднішнім днем омана - не лише політична - зазвичай не витримує», - радить професор Петер Штіґніц, засновник ментіології, новітньої науки про брехню. Отже, ідучи голосувати, пригадайте ще й слова «залізного райхсканцлера» Отто фон Бісмарка - він знав, про що казав: «Ніколи так багато не брешуть, як під час війни, після полювання та перед виборами».

За матеріалами німецької преси