Румунія та Болгарія – головний біль для Євросоюзу

Численні німецькі газети присвячують свої коментарі рішенню Європейського парламенту у Старсбурзі, яке відкрило дорогу до вступу до Євросоюзу колишнім соціалістичним країнам Болгарії та Румунії. Усі газети без винятку відзначають неготовність цих країн стати повноправними членами ЄС. ТЮРІНҐЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ з цього приводу зазначає:

Усі фракції Європарламенту без винятку – від консерваторів до ”зелених” - мали в Страсбурзі головний біль: так важко, як з Румунією, їм ще не доводилося вирішувати питання про прийом до Євросоюзу з жодною країною. Спадщина диктатора Чаушеску надто важка, щоб її можна було подолати за 15 років. Але чи повинна Румунія бути покарана за це тим, що її виключать із списку кандидатів на вступ? І які наслідки це мало б для Болгарії? Але якщо Болгарія впевнено йде шляхом до ЄС і як недоліки парламентарії зазначали лише недостатність правових реформ та захисту циганської меншини, то в Бухаресті просто не знають, з якого краю почати. Як авгієві стайні, держава має бути вичищена від мафіозних структур, корупції, яка панує в країні, від організованої злочинності.

Газета ҐЕНЕРАЛЬ-АНЦАЙҐЕР вважає, що правильно було б відтермінувати прийняття Румунії до ЄС:

Той, хто одержує шанс стати членом Євросоюзу, має почуватися щасливим. Йому гарантовано економічне зростання, надходять гроші, можна разом з іншими європейськими країнами вирішувати проблеми за спільним столом. Те, що румунам після років диктатури це потрібно, ніхто не сумнівається. Але з боку Румунії не видно нічого у відповідь. Без політичних реформ, які можуть бути проконтрольовані, країна не готова до вступу до ЄС. Повідомлення про старі та нові корумповані зв”язки в Бухаресті доводять, що передумови для євроінтеграції не створені. Тому Євросоюз робить собі ведмежу послугу, вже нині говорячи ”Так” ризиковому кандидатові. Навіть слова ”Поки що ні” могли б активізувати реформаторські починання держави, юстиції та економіки.

Газета ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ розглядає інший аспект, як вона вважає, не досить зваженого рішення Європарламенту:

Той, хто так чинить, не лише ризикує привнести проблеми в європейську оселю, але й створює небезпечний прецедент. У тому, що сьогодні робиться для Болгарії та Румунії, не можна буде відмовити туркам чи українцям. Але їм треба буде казати ”Ні”, бо ЄС може ”перетравити” прийом цих членів лишень тоді, коли всі умови виконані на словах, на письмі й на ділі. Під час втупу нових членів не повинно бути жодних знижок і поступок. Єдино правильним для нинішніх і майбутніх кандидатів було б у випадку Румунії поставитися до її прийому з усією серйозністю. Якщо хтось не виконує умов, то прийняття має бути відстрочене.

До іншої теми. Німецька преса звертає увагу на низький рівень народжуваності в країні. Ця соціальна проблема стала останнім часом і значним економічним фактором. Видання ЛЮБЕКЕР НАХРІХТЕН аналізує шляхи її вирішення:

Досі політики вважали, що сама фінансова допомога батькам підштовхне деякі подружжя подарувати країні підростаюче покоління. 150 мільярдів євро виплачує Німеччина щороку на підтримку родин з дітьми. Але гроші не народжують дітей. Навпаки: чим заможніше живе родина, тим стерильнішою вона стає. Більшість дітей народжується там, де панує відносна бідність - серед отримувачів соціальної допомоги. Німецькі випускники вузів, які шукають сенсу життя, основа німецького середнього класу пасують перед зачаттям. Коли подружжя будуть упевнені, що народження дітей і робота чи навіть кар”єра не виключають одне одного, лише тоді вони завершать страйк щодо народження дітей.

Тему продовжує газета БРАУНШВАЙҐЕР ЦАЙТУНГ:

Лише збільшенням виплат на дітей нічого змінити не можна. Приклад успішної політики в плануванні сім”ї показує Франція. Там батькам ніщо не заважає робити кар”єру, бо в країні є достатньо дитячих ясел та дитсадків. Родина із середнім заробітком, яка має трьох дітей, практично не платить податків. Ні з дітей, ні з їхніх батьків ніхто не глузує. До них ставляться з визнанням і повагою. Ми досі дискутуємо в Німеччині про матеріальну допомогу для батьків у той час як вона вже давно приносить гарні плоди в Скандинавії. А от голова німецької Спілки роботодавців вважає, що трьох років по догляду за дитиною, під час яких за одним з батьків зберігається його робоче місце, – це надто жирно. Таким чином він абсолютно точно змальовує ситуацію в Німеччині: тут сім”ї повинні прилаштовуватися до потреб фірм, а не навпаки.

Огляд преси підготував Віктор Тимченко