Росія Путіна: підліток грає м’язами

Автор зокрема пише:

Національне відродження та самовпевненість Росії на чолі з президентом Володимиром Путіним постали не з власної сили, а віддзеркалюють надзвичайно сприятливі міжнародні умови. Ціни на нафту й газ шалено високі, США задавлені тиском проблем в Іраку та на Близькому Сході, а Захід ніяк не визначиться, як йому ставитися до Росії. Уряд Путіна поспішив скористатися цим вигідним становищем. І хоча деякі кроки Кремля здаються чіткими й розумними, інші ніяк не можна назвати раціональними чи прогнозованими, -

вважає російський оглядач Маша Ліпман, яка веде далі:

Наприклад, бажання Росії придбати акції європейських газорозподільних компаній видається цілком розумним, з огляду на російські запаси газу та потужність її газопроводів. Так само не викликає заперечень прагнення Москви посилити вплив в багатих на енергоносії країнах Центральної Азії... Але „наїзди” га Грузію та Молдову, відкрита підтримка „Хамасу”, а також пасивність по відношенню до КНДР, як здається, пояснюються не стратегічно доречними довгостроковими інтересами, а простою злістю. Примітивний тиск Росії на Грузію та підтримка сепаратистів у Південній Осетії та Абхазії лише розпалюють настрої та ризикують дестабілізувати й без того напружену ситуацію на Північному Кавказі..., -

пише на сторінках DIE WELT російський експерт Маша Ліпман і продовжує:

Здається, що Кремль охопило бажання продемонструвати силу як самоціль... Але ця нова сила поки що недостатня для того, щоб Росія справді почувала себе впевнено. Бажання Путіна всім показувати свою силу вказує на глибоку невпевненість....При цьому Росія жодним чином не намагається себе самоізолювати. Росії потрібні Америка і Захід, щоб підтримати її амбіційну ініціативу створення міжнародного центру зі збагачення урану. Їй потрібні західні ринки для збуту нафту й газу... Але західні можновладці з підозрою і занепокоєнням стежать за цим, що змушує сумніватися в таких методах Кремля відновити російську велич. Суперечлива зовнішня політика ускладнює досягнення домовленостей. Вона шкодить довірі, яка так необхідна для розвитку торговельних відносин. Як показала суперечка Росії з Україною за газ, на Заході зростає занепокоєння, коли Росії грає м’язами. Що буде, якщо груба сила й різкі слова не виправдають поставленої цілі – гарантування національних інтересів? Цього не знає ніхто, але історія Росії не дає підстав для сподівань, - підсумовує на сторінках DIE WELT оглядач Маша Ліпман.

І знову про події на Близькому Сході. Сербська газета POLITIKA пише:

Головний ворог Ізраїлю у цій „асиметричній війні” – його власна брутальність. Вона більша, ніж брутальність „Хезболли”. У Єрусалимі цього не бачать, або не хочуть бачити. В результаті в ісламському світі зростає симпатія до „божої партії” навіть серед тих, хто досі був проти радикальних шиїтів та їхніх сирійських та іранських покровителів, - пише POLITIKA з Белграда.

Німецьке видання MAIN-POST з міста Вюрцбурга закликає провести міжнародне розслідування обстрілу ліванського селища Кана:

Якщо „Хезболла” справді використовує жінок і дітей як „живий щит”, це треба довести й піддати міжнародному осуду. Але так само до відповідальності треба притягти Ізраїль, якщо виявиться, що він свідомо рахується з загибеллю цивільних, - вважає MAIN-POST.

Газета AUGSBURGER ALLGEMEINE закликає підтримати Ізраїль:

Єдина демократична країна на Близькому Сходу оточена ворогами. Так, друзям Ізраїлю тепер нелегко його підтримувати. Але оскільки на карту поставленню його існування як держави, Ізраїль заслуговує на нашу загальну підтримку, - пише AUGSBURGER ALLGEMEINE:

На завершення – коментар газети KÖLNISCHE RUNDSCHAU, яка звертається до можливої участі німецьких солдатів у міжнародному миротворчому контингенті в Лівані:

Німеччина? І хто це тільки придумав? Ось уже тиждень в країні тільки й розмов про це. В цій ідеї немає ні йоти розумного, й усім про це відомо. Але лише окремі політики мають мужність відкрито заявити, що цього разу світ обійдеться без Німеччини. Це було б і в німецьких, і в ізраїльських інтересах. Німецьким солдатам у формі бундесверу немає чого шукати на кордоні з Ізраїлем. Німецьке минуле робить це неможливим, цього вимагає повага до тих, хто пережив Голокост і взагалі – цього вимагає державна політика, - вважає KÖLNISCHE RUNDSCHAU.

Огляд преси підготував Роман Гончаренко