Російська енергетична павутина

Міжнародні видання присвячують матеріали темі енергетичної безпеки та політики в цій галузі, яку проводить Росія. Зокрема французька Le Figaro пише про „наполеонівські плани” російського президента Володимира Путіна стосовно державного концерну „Газпром”:

„У російського президента Володимира Путіна – великі плани. Його проекти у газовій сфері називають в Росії „наполеонівськими”. А іноді їх порівнюють з величезною павутиною, якою буде охоплено найвіддаленіші куточки Європи. Таким чином преса намагається відстежити шлях, що прокладає собі Володимир Путін після 2008 року, оскільки він багато разів повторював, що не прагнутиме отримати третій президентський термін. „Газпром” має стати його королівством. Нова імперія, яка буде поширювати на континент свою стиснуту в кулак енергію”.

Тему продовжує британське видання Financial Times. Воно, зокрема, пише про те, що Росія пообіцяла 1 січня скоротити обсяги газу в трубах, що тягнуться територією України до Західної Європи. Якщо Україна не погодиться платити більшу ціну за блакитне паливо, результатом може бути нестача енергії взимку в деяких європейських державах:

„Утім, того ж самого дня, 1 січня, Росія перебере ротаційне головування у великій вісімці. Центральною темою Москва визначила „енергетичну безпеку”. Очікують, що Кремль широко використовуватиме своє головування, аби розрекламувати себе як надійного постачальника енергії до найбільших країн світу. Ці дві позиції можуть здаватися такими, що містять протиріччя. Але, фактично, підводять до одного і того самого висновку. Росія все більш впевнено намагається зробити політичним інструментом власні велетенські запаси нафти та природного газу і діє у багатьох напрямках. Високі ціни, обмежені обсяги та бажання Заходу позбутися залежності від Близького сходу підвищують шанси Росії".

Далі Financial Times пише про те, що „Газпром” нині намагається домогтися того, щоб усі платили за газ за ринковими цінами:

„Але підхід в „Газпрому” дуже вибірковий. Україні, яка випала з Московської орбіти після минулорічної „помаранчевої революції”, дали стусана, вимагаючи кардинально збільшити ціну. Ціни для Грузії та Молдови, які теж звернули свій погляд на Захід ледь подвоїлися. Втім Білорусь, лояльна до Москви, все ще платить за старими цінами".

Схожа політика, зазначає видання, провадиться і щодо нафти:

„Росія планує зменшити обсяги поставок нафти до Литви з 1 січня, в чому аналітики вбачають спробу натиснути на цю балтійську республіку, щоб вона надала перевагу російському покупцеві перед польським та казахським у конкурсі на купівлю стратегічно важливого нафтопереробного заводу”.

Далі видання звертає увагу на нову тактику Москви, яка полягає у залученні відомих особистостей до співпраці в енергетичному секторі. Таких, як приміром, Ґергард Шредер:

"Кілька днів тому з’явилася інформація, що президент Росії Володимир Путін запросив Дональда Еванса – колишнього секретаря США у справах торгівлі і близького друга американського президента Джорджа Буша, очолити „Роснефть” – російську державну нафтову компанію. Дональд Еванс пропозицію відхилив, пославшись на зайнятість. Як має розуміти оточуючий світ сенс цих різних сигналів? Аналітики зазначають, що Росія завжди використовувала енергоносії як інструмент у відносинах із своїми колишніми радянськими сусідами. Вона тримала ціни на газ низькими, щоб утримувати ці держави на короткому повідку. Політичні та економічні інтереси переплетені".

Далі Financial Times зазначає, що ані Росія, ані Україна не дозволять, щоб через їхню суперечку проблеми з енергоносіями виникли в державах західної Європи:

”Росії є що втрачати. Вона готує проект енергетичного впливу на більш широку аудиторію і її спроба наблизити таких людей, як Ґергард Шредер чи Дональд Еванс – може бути важливою частиною цього. Москва вже натякнула американським урядовцям та чиновникам міжнародних організацій у галузі енергетики, що збирається використати своє головування у великій вісімці, щоб переконати світ – вона може бути надійним постачальником енергії до Європи, США та Азії”.

Далі видання робить таке припущення:

„Росія вивчала досвід Саудівської Аравії, яка використала свої енергетичні запаси, щоб встановити близькі геополітичні відносини з США та приглушити американську критику. Росія ж прагне моделі „Саудівська Аравія плюс”. Москва хоче побудувати широку мережу впливу і, на відміну від деяких інших нафтових держав, перетворити свої газові та нафтові компанії на світових гравців”.

Огляд преси підготувала Тетяна Карпенко