Роки жахіть у Ґуантамо: розповідь колишнього ув’язненого

ливі роки в американському ув’язненні.

„Перебування у цій клітці неможливо було витримати. Вона була занадто мала, про туалет чи воду годі й думати. Там взагалі нічого не було. Це була просто тісна клітка”.

Так описує Мурат Курназ перші дні свого ув’язнення на американській військовій базі Ґуантанамо. 24-річний турок, який народився у Бремені, виглядає старшим за свій вік. Він має бороду принаймні до пояса й не менш коротке волосся. На запитання ведучого передачі „Бекманн”, популярного ток-шоу першої програми німецького телебачення, чому він має такий вигляд, Мурат відповідає, що хоче виглядати, як пророк. Саме з релігійних міркувань він, тоді 18-річний юнак, вирішив у жовтні 2001 року вирушити в релігійну подорож до Пакистану. За трагічним збігом обставин, його інтерес до ісламу прокинувся в час, коли були здійснено теракти в США.

Мурат розповідає, що в листопаді 2001 року його затримала пакистанська поліція й, очевидно, за винагороду в три тисячі доларів передала американцям. Його одразу ж перевезли до табору в афганському Кандагарі. Саме там розпочався жах, який тривав майже п’ять років:

„Нас майже щодня били. Змушували стояти або сидіти на холоді. До нас застосовували різні тортури, які тільки можна придумати”.

Мурат Курназ розповідає, що до ув’язнених застосовували електрошок, надовго підвішували за руки й за ноги до стелі, не давали впродовж діб спати. І весь час вимагали зізнатися у приналежності до терористичної мережі „Аль-Каїда”. Знущалися не тільки американці, але й німці. Мурат розповідає про двох солдатів із спецзагонів бундесверу, які представилися як „німецька сила” й багато разів били його, зв’язаного по руках і ногах, головою об землю:

„Це не був допит. Вони хотіли, як мені здається, просто порозважатися. Німецькі солдати знущалися наді мною так само, як і американці”.

Після двох місяців тортур у Кандагарі Мурата перевели до скандально відомої американської військової бази на острові Ґуантанамо. Тут жах тортур тільки продовжився. Мурат каже, що неодноразово дивився в очі смерті й навіть бажав її, бо в нього вже просто не було сил усе витримувати. Через півроку ув’язнення у Ґуантанамо, у вересні 2002 року, він знову мав зустріч з німецькими спецслужбами – упродовж двох днів його допитував співробітник цих структур:

„Він був переконаний, що в мене все гаразд. Сказав, що я перебуваю на карибському острові й можу собі відпочивати. Мені було зрозуміло, що він просто хотів посміятися з мене”.

Німецький уряд поки підтвердив лише те, що цей допит справді відбувся. Інформацію про знущання солдатів бундесверу та наступний допит спецслужб у 2004 році, про які розповідає Мурат Курназ, офіційно спростовано. Водночас німецький адвокат Курназа, Бергнард Доке має документи, які підтверджують, що ще 2002 року американська сторона готова була його звільнити. Тобто, уряд Німеччини просто впродовж років нехтував можливістю звільнити Курназа, допомогти Мурату вибратися з нелюдського ув’язнення, каже Доке:

„А тепер я читаю в документах федерального уряду: ще 2002 року обидві сторони очевидно дійшли згоди, що немає жодної обґрунтованої підстави далі тримати пана Курназа в ув’язненні. Виявляється, що була й пропозиція звільнити його, яку з незрозумілих причин не було прийнято. Історична відповідальність за все це лягає на плечі колишнього німецького уряду”.

Яка саме відповідальність у цій справі лежить на офіційних структурах, буде незабаром з’ясовано. На разі триває робота слідчої комісії німецьких спецслужб, перед якою Мурат Курназ ще виступатиме як свідок. Тим часом молодий чоловік намагається повернутися до нормального життя. „Мені 24 роки, каже Мурат. – Саме час почати працювати й заснувати родину”.