Піщинки розповідають: розкопки екологів

Тема досліджень, що над ними працюють фахівці берлінського Інституту екології, має доволі прозаїчну назву: „водний баланс частково покритих ґрунтів“. Але професор Герд Вессолек та його колеги відчувають себе ледь не детективами. Їхня зброя - невеличкі лопатки, місце пошуків – старі вулиці в центрі міста та проспекти нових житлових районів, зупинки автобусів та велосипедні доріжки, бульвари, парки. Добуваючи на колінах проби ґрунту, науковці сподіваються знайти відповіді на численні запитання: Які процеси відбуваються під асфальтовим, кам’яним чи бетонним покриттям? Наскільки забруднені ґрунтові води? Як ведеться деревам обабіч доріг? „У лабораторії вишкрябані між брущаткою піщинки перетворюються до того ж на свідків історії“, - каже Герд Вессолек:

„Пригадати, наприклад, часи, коли вулиці східного Берліна були заповнені автомобілями з двотактними двигунами. Клуби диму, що виривалися з випускних труб „Трабантів“ та „Вартбургів“, не могли не залишити в ґрунті „відбитків пальців“. Із порівнянь з попередніми пробами чітко видно, що 1988-го року вперше з’явився бензин без свинцю. Мікроскопічні частинки ґуми та цинку є „відбитком“ поширеного тоді виду шин, а крупинки міді – старих колодок для гальм“.

Деякі сліди цивілізації швидко вимивають дощі, інші, як, наприклад, важкі метали зберігаються між брущаткою десятиліттями й навіть століттями. „У цьому сенсі Кельн є для нас справжньою скарбницею, - розповідає еколог Ренате Герлах. – Раніше тут полюбляли казати: залиш сміття лежати – втопчеться саме. Завдяки цьому ми сьогодні знаємо, чим торгували на ринках у середньовіччі“:

„Залежно від того, як важкі метали розподіляються територією, можна впевнено сказати: ось тут сиділи ремісники, які виготовляли металеві пряжки для ременів; трохи подалі – торговці виробами зі свинцю та скла. У кутку навпроти карбували мідні монети... І все це, так би мовити, побічні відкриття. Первісно нашою метою було проаналізувати стан ґрунтів у сучасному місті. Ми досліджували шкідливі речовини, які накопичуються внаслідок автомобільного руху, промислових викидів тощо. Колись само собою постало питання: цікаво, а як було століття тому, в доіндустріальну епоху? Так ось, у цьому випадкові вислів „раніше все було ліпше“ не відповідає істині. У кельнському районі Хоймаркт, зокрема, концентрація важких металів у дванадцятому столітті дорівнювала, а, місцями, й перевищувала нинішню.“

На ринковому майдані Хоймаркт на науковців чекали й інші знахідки. Ботанік-археолог Юта Моєрс-Балке:

„Звичайно, нас зацікавило також, а що росло в середньовічному Кельні? Чи садили тоді фруктові дерева, й які саме? У пробах було виявлено дуже багато пилку волоських горіхів. Певне, це було одне з найпоширеніших тут дерев. Крім того виявилося, що кельнці почали вирощувати виноградну лозу не в 16 столітті, як вважалося раніше, а ще в 10-му. І саджали її скрізь, на кожному вільному шматочкові землі. Однак є таємниці, яких ми поки що не можемо розгадати. У ґрунті, наприклад, надто часто зустрічається пилок волошок. Відомо, що це бур’ян, який зазвичай росте серед жита. Але так багато житнього пилку, аби припустити, що десь поблизу були поля цієї культури, ми не знайшли. Не виключено, отже, що волошки вирощували навмисне. В одній зі стародавніх куховарських книг я прочитала, що в пізньому середньовіччі стравам охоче надавали певного кольору. Ішлося й про якийсь блакитний оцет. Можливо, в нього додавали волошки.“

Одну з рослин, насіння якої теж чимало в пробах, можна побачити на Хоймаркті й сьогодні. Якщо уважно пошукати, де-небудь край дороги, між камінням, що його не до кінця відполірували шини, неодмінно пробиватиметься зелене листя подорожника. Так само, як і майже тисячоліття тому.

За матеріалами німецької преси